Оформити передплату на газету Земля моя годувальниця
Мова: Рос / Укр

«Земля моя годувальниця». Сад

Нюанси агротехніки - 5

Формування й обрізування

Оскільки порічки із червоними і білими ягодами мають довговічніші плодушки, ніж у чорної смородини, висока продуктивність їхніх гілок може зберігатися до семи років. Плодоносять вони також і на верхівках однолітніх пагонів, які рано визрівають. Тому при класичному обрізуванні однолітні пагони цієї смородини не рекомендувалося вкорочувати. Розгалуження у порічок із червоними ягодами слабкіше, ніж у чорної смородини. Таким чином, у кущі можна залишати до 25 гілок.

Кущі порічок із червоною та білою ягодою омолоджують за рахунок вирізування малопродуктивних старих гілок зі слабким приростом та всихаючими плодушками, а також видалення слабких, зламаних, хворих і засохлих гілок. На заміну залишають відповідну кількість найсильніших прикореневих пагонів. Решту — слабкіші та зайві — видаляють.

Олександр ОБОЯНСЬКИЙ,
сортовипробувач.

Тел. 093-747-28-60.

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 9(739) від 26 лютого 2014 р., стор.7.

Чому ростуть «вовчки»

Обрізування на кільце (1); правильний зріз (2)
Обрізування на кільце (1); правильний зріз (2)

До редакції «ЗМГ» надходить чимало листів із запитаннями про те, як правильно сформувати молоде деревце чи виправити помилки минулорічного обрізування. Наприклад, А.М. Ткачук із Київської області запитує, чому її молода яблуня росте «мітличкою»? Проблема вовчкування пагонів актуальна. Тож напередодні прийдешнього обрізування плодових дерев та кущів ми попросили нашого постійного автора і консультанта з Вінниці, потомственого садівника Івана ФІРСОВА (м. Вінниця, тел. 067-775-27-48. E-mail: Lopatinskii_Sad@mail.ru; www.sad-lopatina.org.ua) пояснити читачам, чому ростуть «вовчки».

— Якщо неправильно зрізати молодий пагін, то з нього виросте п’ять і більше паростків. Як наслідок — дерево стає схожим на кулю, «мітлу» або ще щось таке, яке має багато облистнених пагонів, що загущують крону. А це означає, що врожай з такого дерева буде невеликим. Важливо знати, що гілки яблуні та груші завжди треба вирізати на кільце. При цьому слід користуватися лише площинним секатором. Вирізати слід спочатку всі пошкоджені гілки, а також молодий, непотрібний приріст. Затим треба видалити старі плодушки (багатолітні плодові утворення).

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 9(739) від 26 лютого 2014 р., стор.7.

Універсальна донецька черешня. Середньопiзнi сорти

Черешня сорту Ганнуся
Черешня сорту Ганнуся

Дончанка — високоврожайний сорт черешні середньопізнього терміну дозрівання (24-25 червня). Дерево сильноросле, з округлою кроною, яка легко формується. У перші роки не потребує укорочування основних гілок, окрім стримування росту провідника, тож до 10-літнього віку врожай можна збирати без драбини. Якщо вчасно вирізати провідник (коли дерево сягне 3-3,5 м), то крона почне рости вшир, майже не даючи вертикальних пагонів. Цей сорт можна обмежити висотою у 4 м і в такому вигляді тримати дерево впродовж його продуктивного періоду. Не варто забувати, що для формування широкої плоско-округлої крони потрібен простір, тож при висадженні між деревами слід залишати більше місця (мінімум 8 х 8 м). У плодоношення Дончанка вступає на 4-5-й рік після висадження. Плоди великі (вагою 8-9 г), жовті з рум’янцем, мають тугу хрящувату м’якоть і гарний смак. Компоти із цього сорту виходять високоякісні, плоди в них набувають оранжевого кольору, котрий не тьмяніє і зберігається впродовж двох років.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 9(739) від 26 лютого 2014 р., стор.6.

Якій хурмі мороз не страшний?

У №4 «ЗМГ» від 22.01.2014 року прочитав відповідь закарпатського селекціонера Михайла Зелді на лист луганчанки Алли Мірошниченко. Йшлося про вирощування хурми у кліматичних умовах сходу України («У пошуках морозостійкої хурми». — Прим. ред.). Як садівник-практик, який присвятив вирощуванню цієї субтропічної культури на півночі Луганської області більше десяти років, хотів би поділитися своїм досвідом із читачами газети. Передусім можу сказати, що хурма є однією зі складних культур для вирощування в помірно континентальному кліматі. На мій погляд, головна проблема — розтріскування кори в зимовий період. У процесі випробувань мені вдалося з’ясувати, що основною причиною розтріскування є намокання кори при плюсових температурах узимку. При перших же заморозках або різкому зниженні температури кору розриває, і навесні вся надземна частина рослини, що перебуває вище цих тріщин, як правило, відмирає, часто разом із прищепою. Єдине, що рятує хурму, так це те, що вона добре відновлюється зі сліпих (сплячих) бруньок. Як правило, за літо саджанець відростає до 1 м і більше. Але наступної зими все повторюється.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 9(739) від 26 лютого 2014 р., стор.6.

Ожина — попелюшка мого саду

Ожина сортів Лох Тей (1), Потрійна корона (2)
Ожина сортів Лох Тей (1), Потрійна корона (2)

В уявленні багатьох садівників-любителів, не дуже обізнаних із сучасним ягідництвом, ожина асоціюється з колючими кущами на лісових галявинах, де до осені дозрівають чорні із сизуватим нальотом, кислі на смак ягоди завбільшки з нігтик. Але ще сто років тому відомий біолог, селекціонер І.В. Мічурін передрікав цій культурі чудове майбутнє. І ось наразі ожина з попелюшки почала перетворюватися на принцесу. А в деяких країнах Америки та Західної Європи, де ягідництву приділяється значна увага (більшість з існуючих сортів ожини, а їх близько 300, виведено саме там), цю культуру називають справжньою королевою садів. І я, як людина, котра понад 50 років життя присвятила вирощуванню ягідних культур (малина, садова суниця, смородина, аґрус), випробуванню різних новинок, можу сказати, що ожина цілком заслуговує на таке ставлення до себе. І як харчова, і як цінна лікарська культура. Вона за своїми зовнішніми ознаками і корисними властивостями чимось схожа на малину. Можливо, тому ожині важко прокладати собі шлях на наші ділянки, оскільки там традиційно багато десятків років росте малина.

Проте мало хто знає, що хоча зовні ягоди цих культур і схожі, вони мають істотні відмітності. ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 9(739) від 26 лютого 2014 р., стор.6-7.

Тактика пізнього обрізування

Існує безліч думок щодо обрізування і термінів його проведення (у тому числі й узимку). У старих плодоносних садах, де обрізування зводиться до видалення сухих, пошкоджених гілок і проріджування (освітлення) крони, зимове обрізування цілком доречне. Але в молодому саду краще не поспішати з обрізуванням узимку і дочекатися весни. Адже найактивніший ріст молодих пагонів, приміром в яблуні, припадає на період від початку квітня до кінця травня. Це відбувається загалом завдяки поживним речовинам, які дерево запасало впродовж усього минулого сезону. Навесні, з початком вегетації, коренева система починає активно забезпечувати ними всі частини дерева, стимулюючи бурхливий ріст молодих пагонів. Приблизно до кінця травня цей процес вщухає. Джерело «стратегічних запасів» поживних речовин до цього часу вичерпується і корені переходять на ґрунтове підживлення. До кінця літа дерево «працює» на врожай і водночас запасає поживні речовини на наступний рік.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 8(738) від 19 лютого 2014 р., стор.7.

Родючі ґрунти для контейнерного садівництва

Універсальні ґрунтосуміші підходять як для вирощування ягідних культур за малооб’ємною технологією (малини, суниці), так і для декоративних рослин, а також овочевої розсади і квітів.
Універсальні ґрунтосуміші підходять як для вирощування ягідних культур за малооб’ємною технологією (малини, суниці), так і для декоративних рослин, а також овочевої розсади і квітів.

При вирощуванні рослин за малооб’ємною технологією (у контейнерах) найважливішим фактором, який впливає на одержання якісної розсади (сіянців) або добре розвинених рослин, є забезпечення належних умов для розвитку кореневої системи. Земля із грядки для цього, як ми вже говорили раніше, не підходить (див. №7 «ЗМГ» від 12.02.2014 р. «Малина в ящиках із пінопласту». — Прим. ред.). Підходящим варіантом є субстрат. Це механічна суміш двох і більше органічних та неорганічних компонентів, які доповнюють один одного, покращуючи фізичні та хімічні властивості готової суміші. Створення оптимальної суміші — це завдання з багатьма похідними, і єдиного вирішення для всіх видів рослин, звичайно ж, немає і бути не може. Хвойні, приміром, полюбляють кислий ґрунт, а для малини більше підходить ґрунт нейтральної реакції. Взагалі ж, кислотність (рН) є дуже важливим параметром ґрунту. Основний культиваційний ефект рН — це вплив на доступність мінеральних поживних речовин, особливо мікроелементів. Більшість рослин добре почувається при рН 5,5-6,5 (слабокисла — нейтральна реакція). Але хвойні, приміром, потребують 5,0, рододендрони — 4,5, лохина — до 4,2. Кислотність ґрунту не повинна значно змінюватися у процесі його використання, тобто він повинен мати гарну буферність.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 8(738) від 19 лютого 2014 р., стор.7.

Універсальна донецька черешня. Середньопізні сорти

Черешні сорту Аеліта
Черешні сорту Аеліта

Продовжуємо знайомити читачів із сортами черешні селекції Л.В. Тараненко. Їх називають універсальними. Виведені в Донецькій області, вони адаптовані не лише до кліматичної зони Донбасу, але можуть плодоносити й у всіх куточках України та Росії. Сьогодні мова піде про сорти середньопізнього терміну дозрівання (23-27 червня). Зазначені терміни дозрівання в інших регіонах, а також в аномальні роки можуть зміщуватися від 3 до 10 днів у той чи інший бік.

Аеліта — високоврожайний, скороплідний (вступає у плодоношення на 4-5-й рік) сорт черешні, який відносять як до середнього, так і середньопізнього термінів дозрівання (20-23 червня). Дерево сильноросле, із широкими кутами відхилення гілок, помірно розгалужене, легко піддається формуванню. Висоту його можна легко тримати в межах 4-4,5 м, видаляючи вертикально зростаючі пагони з переведенням на бокову гілку. Плоди великі (вагою 9-10 г), жовті з яскраво-рожевим рум’янцем, який при повному дозріванні «розтікається» майже по всьому плоду. М’якоть туга, хрящувата, смак — солодший за мед, кислуватість майже не відчувається, гіркота та інші присмаки відсутні. Транспортабельність гарна за умови акуратного зривання плодів із плодоніжкою. У дощову погоду вони розтріскуються слабко, а при тривалих опадах і підвищеній вологості можуть уражатися плодовою гниллю.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 8(738) від 19 лютого 2014 р., стор.6-7.

Нюанси агротехніки - 4

Формування та обрізування кущів

Метою формування та обрізування чорної смородини є одержання на кущах максимального однолітнього приросту. Саме на ньому в чорної смородини закладається основний урожай. Формування кущів починається зразу ж після висадження. Вірніше, навіть під час висадження. Догляд за кущем, у тому числі й обрізування, значно полегшується, якщо він має широку основу. Тому ще при висадженні пагони необрізаних саджанців доцільно розводити врізнобіч, укладаючи їх у борозенки. Їх пришпилюють, засипають землею, а верхівку виводять назовні та обрізують, залишивши над землею дві бруньки. Згодом пагони укорінюються і, у свою чергу, дають нові міцні вертикальні пагони.

Залежно від віку і потужності саджанця, а також від здатності сорту утворювати пагони в перший рік вегетації біля основи куща відростає та чи інша кількість прикореневих пагонів. На початку травня, коли ці пагони сягнуть 15-20 см у висоту, провадять їх нормування, залишаючи найміцніші і видаляючи слабкі, які відстають у рості, а також зайві, які загущують кущ. Їх вирізують на рівні ґрунту, прибираючи пеньки. Залишають від 3 до 8 пагонів залежно від сили висадженого саджанця. Ось чому при висадженні смородини перевагу віддають потужним дволітнім, а не слабким однолітнім.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 8(738) від 19 лютого 2014 р., стор.6-7.

Ягода-малина нас до себе вабила

Валентина Руденко біля ремонтантної малини сорту Полана (плодоносить упродовж 1,5 місяця від початку серпня)
Валентина Руденко біля ремонтантної малини сорту Полана (плодоносить упродовж 1,5 місяця від початку серпня)

Іноді мене запитують, скільки кущів малини треба посадити на ділянці, щоб ягід вистачило і «на поїсти» у свіжому вигляді, і на заготівлю. Вважаю, що на родину із 4-5 осіб цілком достатньо 30-40 кг малини на сезон. Зважаючи на різну продуктивність сортів, у середньому необхідно мати на ділянці близько 20 кущів малини. І бажано, щоб їх плодоношення було розтягнутим у часі. Для цього раджу посадити малину різних сортів і типу плодоношення (літні та ремонтантні), щоб мати можливість насолоджуватися смачними і корисними ягодами до самісіньких заморозків.

Гарно мати на ділянці ранні сорти, такі як Дельбар-маніфік, Ляшка; середні — Патриція, Ковічан, а для подовження плодоношення ремонтантні — Полана, Джоан-Джі, Хімбо-Топ, Полка. Проте буває, що знайти вільне місце на ділянці для чергового куща не так уже й просто. Тому деякі садівники висаджують малину вздовж паркану, на межі із сусідньою ділянкою. Але це, на мій погляд, не найкращий варіант. Зазвичай такий малинник має занедбаний вигляд і є осередком шкідників та хвороб. Малина — це рослина, яка полюбляє осоння та захищені від вітру місця. На ділянці для неї слід відводити добре освітлені, затишні куточки для компактного розміщення рослин у 2-4 ряди.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 8(738) від 19 лютого 2014 р., стор.6.

Екзоти Слобожанщини: розвінчування міфів

Донька автора публікації Ю. Винокуренка Даша біля плодоносного граната сорту Абхазький великоплідний.
Донька автора публікації Ю. Винокуренка Даша біля плодоносного граната сорту Абхазький великоплідний.

Всупереч думкам скептиків, котрі вважають, що місце екзотам у тропіках чи в теплицях, я вирощую свої ківі, фіги, гранати, цитрусові в умовах помірного континентального клімату зони Степу (на півночі Луганської області) у відкритому ґрунті як укривні культури. На сьогодні у мене росте 8 сортів граната (сіянець Абхазького великоплідного, Солодкоплідний, Бала Мюрсаль, Нікітський ранній, Гюлоша рожева, Ачик Дону, Борис і Вандерфул). Попри люті морози, вони в мене ростуть і плодоносять. До речі, зимує пригнутий до землі й укритий кущ граната в нас без проблем. Як підтверджує практика, шару землі у 15-20 см йому цілком достатньо, щоб витримати найміцніші морози.

Слід сказати, що при показнику суми активних температур 2800-3060°С, що відповідає нашій кліматичній зоні, плоди граната у 2012-2013 роках цілком дозріли і важили більше 250 г. За смаком же плоди, що виросли у степовій зоні, анітрохи не відрізняються від привізних, ринкових. Хоча все, що вирощене власноруч, завжди видається кращим і смачнішим. І переконати у зворотному людину, котра спробувала досягти мети й одержала результат, складно. А нинішньої весни я планую поповнити свою колекцію новими сортами.

Юрій ВИНОКУРЕНКО.

Тел. (06456) 9-65-24; 096-769-10-25.
E-mail: ur5my@mail.ru

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 8(738) від 19 лютого 2014 р., стор.1.

Персики від літа до пізньої осені

Щеплений сорт Подарунок Києва
Щеплений сорт Подарунок Києва

Вирощуванням персиків у Київській області займаємося давно (більше 20 років). Намагаємося відслідковувати новинки як української, так і закордонної селекції. Одним з останніх придбань стали сорти канадської селекції Топ Світ (Т 5) пізнього терміну дозрівання (кінець вересня — перша декада жовтня) і Вайн Голд (Т 3) середнього терміну дозрівання (початок серпня), із плодами вагою до 300 г.

Для розмноження персика використовуємо власні сіянці, котрі щороку навесні виростають із кісточок. Частину з них залишаємо рости дичками (вони краще адаптовані до наших погодних умов, досить швидко ростуть), а добір уже проводимо за плодами. Решту сіянців щеплюємо влітку методом окулірування (сплячою брунькою) культурними сортами. Іноді на щепленому саджанці залишаємо одну дикорослу гілку. ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 7(737) від 12 лютого 2014 р., стор.12.

Ремонтантна ожина - 2

Ожина сорту Прайм Джим під час цвітіння
Ожина сорту Прайм Джим під час цвітіння

Наша колекція нараховує на сьогоднішній день п’ять сортів ремонтантної ожини. Першим на нашій ділянці восени 2011 року з’явився Рубен. Частину саджанців ми зразу ж висадили у відкритий ґрунт, а частину залишили вдома для спостереження. У молоденьких саджанців, які росли вдома, взимку зав’язалися пагони і дозріли ягоди. Пагони в сорту Рубен прямостійні, шипуваті, міцні. Кущ може сягати 1,8-2 м у висоту. Ягода велика (вагою 12-15 г), туга, солодка на смак.

Прайм Арк 45 — ремонтантний сорт ожини, виведений в університеті штату Арканзас (США) у 2009 році. Пагони прямостійні, шипуваті, міцні. За гарної агротехніки кущ може давати пагони завдовжки до 2 м. Ягода велика, злегка видовжена, туга, солодкого смаку. Перше плодоношення, як і у сорту Рубен, починається від середини червня, друге — від середини серпня. Плодоносить до настання морозів.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 7(737) від 12 лютого 2014 р., стор.7.

Універсальна донецька черешня. Середні сорти

Черешня сорту Василиcа
Черешня сорту Василиcа

Черешня, яка дозріває у другій декаді червня, належить до середніх сортів. В умовах Донбасу сорти цього терміну плодоношення селекції Л.І. Тараненко Василиcа і Донецька красуня, з якими я б хотіла познайомити читачів «ЗМГ», дозрівають 18-20 червня. Беручи до уваги, що донецькі сорти універсальні, тобто адаптовані не лише до клімату Донбасу, а можуть плодоносити й у всіх куточках України і навіть Росії, терміни їх дозрівання в інших регіонах можуть дещо зміщуватися.

Василиcа. Дерево цього сорту сильноросле, скороплідне (вступає у плодоношення на 4-5-й рік), урожайне. При формуванні крони потрібно враховувати, що черешня цього сорту добре галузиться. Забарвлення плодів у Василиcи насиченого червоного кольору. Однак Лілія Іванівна Тараненко свого часу розповіла мені цікавий факт. Виявляється, при виведенні Василиcи (після першого плодоношення) вона була описана як жовта з рожевим бочком і вагою плодів 8-9 г. У наступні роки вивчення, коли Василиcі давали дійти до повної зрілості, виявилося, що сорт дуже великоплідний (10-13 г), а забарвлення плодів — насиченого червоного кольору. Я не могла зрозуміти, як таке могло бути. Адже Лілія Іванівна професіонал, і вона вже точно могла визначити, дозрів чи не дозрів сорт. Пізніше, коли у мене в саду вперше заплодоносила Василиcа, я зрозуміла, чому так вийшло. ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 7(737) від 12 лютого 2014 р., стор.6-7.

Нюанси агротехніки - 3

Особливості плодоношення

Плоди смородини зав’язуються від запилення квіток своїм пилком. Але ступінь самоплідності сортів не однаковий. Це пов’язано з тим, що у більшості квіток чорної смородини приймочка маточки перебуває вище пиляків і запилення без комах у межах квітки ускладнене. Хоча багато сучасних сортів має високу самоплідність, при перехресному запиленні врожайність усіх сортів зростає. Ось чому для кращого перехресного запилення квіток на одній ділянці слід вирощувати 2-3 сорти одного терміну цвітіння.

Від початку цвітіння до дозрівання плодів минає 45-60 днів. Вага плода смородини залежно від сорту і місця розміщення у кетягу становить 0,3-7,5 г. Кількість насінин в ягодах чорної смородини непостійна. Їх буває дуже мало (2-3), мало (5-8), середня кількість (10-20), багато (25-40), дуже багато (більше 45).

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 7(737) від 12 лютого 2014 р., стор.6-7.

Малина в ящиках із пінопласту

1 - малина в ящиках із пінопласту; 2 - наша малооб’ємна технологія вирощування малини в контейнерах, застосовувана в Європі
1 - малина в ящиках із пінопласту; 2 - наша малооб’ємна технологія вирощування малини в контейнерах, застосовувана в Європі

Продовжуємо тему вирощування ягідних культур за малооб’ємною технологією. У №3 «ЗМГ» від 15.01.2014 року я розповідав про вирощування суниці в пінополістиролових (пінопластових) ящиках. Сьогодні хочу звернути увагу читачів на вирощування у такий саме спосіб ремонтантної малини. Передусім треба знати, які умови потрібні рослинам для гарного росту і рясного плодоношення в замкненому середовищі перебування (ящик чи горщик). Насамперед це світло, волога, оптимальна температура навколишнього середовища, підживлення і повітря. Власне, потрібно те ж саме, що й рослині, котра розвивається вільно у відкритому ґрунті. Але якщо світловий і температурний режими, а також вологість повітря можна наблизити до природних, то коренева система змушена розвиватися в горщику (ящику), обсяг якого у десятки разів менший за той, коли б рослина перебувала у природних умовах. Тож у малооб’ємній технології вирощування культур дуже важливу роль відіграє ґрунт або субстрат. Основні вимоги до нього: гарна опора і захист для коренів, створення запасу та утримання поживних речовин, а при потребі — їх віддача рослині, забезпечення коренів необхідною кількістю води і повітря. При вирощуванні малини останній пункт особливо важливий, оскільки вона дуже не полюбляє перезволоження прикореневої зони.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 7(737) від 12 лютого 2014 р., стор.6-7.

Горіховий «первоцвіт» у січні

Січневе цвітіння фундука
Січневе цвітіння фундука

Тепло, що тривало практично до середини січня, посприяло пробудженню тих деяких культур, які рано вступають у вегетацію, у тому числі і фундука. Як підтверджує практика і мій особистий досвід, фундук може розквітнути на початку зими чи навіть восени. Побачивши на кущах сережки, що передчасно розпустилися, садівники-любителі забили на сполох. Адже попереду були традиційні водохресні морози. І вони настали. Знімок, на якому я зафіксував горіховий «первоцвіт» у себе в саду, був зроблений 17 січня, а через кілька днів ударили морози. Тепер жіночі квітки навесні можуть залишитися без запилення. Саме цього і побоюються садівники-початківці. Головне запитання: як же не залишитись без урожаю?

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 7(737) від 12 лютого 2014 р., стор.1,12.

Ожина на зимівлі

Займаючись вирощуванням ожини не одне десятиліття, накопичив чималий досвід. Збирав його по крупицях, рік за роком. Поступово вивчав цю культуру, освоював технологію її вирощування, про неї, до речі, донедавна було відомо дуже мало. Та й сьогодні можна натрапити на досить суперечливу інформацію. Тому мені хотілося б поділитися із читачами «ЗМГ» своїми знаннями про цю культуру, які перевірені власним багаторічним досвідом.

Відповідно до сезону хочу порушити тему зберігання ожини взимку. Про це вже неодноразово писали, але я хочу підкреслити, що попри те, в якому регіоні України вирощується ожина, аби ця культура була продуктивною і давала гарні врожаї, її потрібно вкривати взимку. Оптимальний варіант — укриття агроволокном щільністю від 50 до 70 мк у два шари в північних, східних та західних регіонах і в один — у південних. Невеликі ягідники чи одиничні кущі можна прикривати сосновими або ялиновими гілками, а також соняшничинням чи кукурудзинням. А ось поліетиленову плівку можна використовувати лише як другий шар укриття.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 6(736) від 5 лютого 2014 р., стор.11.

Живцювання інжиру

Укорінення інжиру в кімнатній міні-тепличці
Укорінення інжиру в кімнатній міні-тепличці

Для кожної пори року свої способи й особливості розмноження інжиру. Осінь — слушна пора для поділу куща і розмноження кореневими відростками. Улітку дуже зручно розмножувати інжир зеленими вегетуючими живцями, горизонтальними відсадками і повітряним укоріненням. А ось зима-весна (починаючи з лютого і по травень) — найбільш слушний період для укорінення здерев’янілих живців (завдовжки 14-15 см, із 3-5 бруньками). Це один з найпоширеніших способів розмноження інжиру, хоча і складніший за інші вищезгадані. Адже для цього необхідні підходящі умови — тепло, світле вікно (або додаткове підсвічування). Але найголовніше — живці. Зазвичай їх заготовляють із плодоносної рослини заздалегідь (у фазі спокою, до розпускання бруньок) і зберігають до часу вкорінення у холодильнику чи погребі у вологому піску або тирсі.

Висаджувати живці для укорінення можна в кімнатних умовах, у звичайні квіткові горщики, заповнені сумішшю дернової і листяної землі з додачею піску в пропорції 2:2:1. При цьому саджанець треба заглибити на 3-5 см, зверху присипати шаром грубозернистого річкового піску (5 см) і накрити прозорим пакетом або скляною банкою, аби створити тепличні умови. ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 6(736) від 5 лютого 2014 р., стор.7.

Ремонтантна ожина

Ягода ремонтантної ожини Рубен
Ягода ремонтантної ожини Рубен

Ремонтантні сорти ожини виведені недавно. В Україну вони вперше були завезені у 2011 році. Тож настільки ця новинка підходить до наших умов, у нас ще мало вивчено. Проте ремонтантні сорти ожини зацікавили багатьох садівників, у тому разі ще й тому, що технологія їх вирощування значно дешевша, ніж звичайних сортів. Завдяки тому, що ремонтантна ожина плодоносить на пагонах поточного року, немає потреби вирощувати пагони заміщення для плодоношення в наступному році, укривати їх на зиму. Пізньої осені пагони, що відплодоносили, зрізуються при землі, як у ремонтантної малини. До речі, росте ремонтантна ожина, як і малина, компактним кущем із вертикально спрямованими гілками. Кущі не дуже високі, проте під навантаженням урожаєм пагони можуть схилятися до землі. Тож установлення шпалери на кшталт малинної є не обов’язковим, але бажаним заходом. Оптимальна схема садіння 0,5 м х 1,5-2 м.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 6(736) від 5 лютого 2014 р., стор.7.

«Шуба» для персиків

У такій солом’яній «шубі» саджанцям, навіть висадженим у грудні, зима не страшна
У такій солом’яній «шубі» саджанцям, навіть висадженим у грудні, зима не страшна

Будучи прихильником осіннього садіння персиків, на всі запитання садівників щодо можливого підмерзання саджанців відповідаю: якщо перед холодами про них подбати, то нічого не трапиться. Адже ми із настанням холодів утеплюємося — одягаємо шуби, шапки, тепле взуття та ін. Дерево цього зробити не може. Тому ми зобов’язані допомогти саджанцям. У кожного садівника є свій досвід захисту дерев зимової пори. Тут, як кажуть, усі засоби гарні, якщо вони дають позитивний результат. Хочу поділитися власним досвідом.

Восени 2013 року я зайнявся реконструкцією старого саду. Саджанці персиків висаджував аж до перших заморозків (на початку грудня). Хоча після цього, практично до січня 2014 року, стояла тепла погода. Але, попри це, я все-таки утеплив саджанці. Пристовбурні круги замульчував шаром соломи у 20 см, а зверху присипав землею, щоб солому не здуло вітром. Подбав також і про захист надземної частини рослин. ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 6(736) від 5 лютого 2014 р., стор.6-7.

Універсальна донецька черешня. Середньоранні сорти

Черешня сорту Ярославна
Черешня сорту Ярославна

Продовжуємо знайомити читачів із сортами черешні селекції Л.І. Тараненко, виведеними в умовах Донецької області, але рекомендованими для вирощування в усіх куточках України, а також у Росії. Сьогодні розповімо про сорти середньораннього терміну дозрівання. Зазначені терміни дозрівання плодів в аномальні роки можуть зміщуватися від 3 до 10 днів у той чи інший бік.

Ярославна — середньоранній, скороплідний, урожайний сорт (11-14 червня). Дерево сильноросле, з округлою, добре розгалуженою кроною. Плоди великі, майже чорні, вагою 7-9 г, опукло-овальні, злегка конічні, із чудовими смаковими якостями. Це дуже солодка черешня з ледь помітно кислуватістю. Але слід зауважити, що по-справжньому можна оцінити смак ягід сорту Ярославна лише при цілковитій спілості черешень, коли вони забарвляться майже в чорний колір, а на дотик стануть м’якуватими. Для транспортування ягоди цього сорту краще зривати злегка недозрілими. Стійкість до розтріскування висока.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 6(736) від 5 лютого 2014 р., стор.6-7.

Нюанси агротехніки - 2

Особливості плодоношення

Смородина — типовий чагарник заввишки від 0,75 до 2 м. Що родючіший ґрунт і більше в ньому вологи, то потужнішими виростають кущі. Надземна частина рослини складається з безлічі різновікових гілок. Залежно від сорту кущі мають компактну або розлогу форму. У більшості сортів кущі більш-менш розлогі, і лише деякі сорти відзначаються компактною формою. За прямостійними кущами легше доглядати. Для їх вирощування підходить густіша схема садіння, що позитивно впливає на розмір урожайності. Але при загущенні вони потребують систематичного проріджування. У розлогих кущів значно більше вад, аніж переваг, особливо в умовах присадибного ягідника.

Кореневої порості смородина не утворює. Нові пагони щороку виростають зі сплячих бруньок, розміщених біля основи куща і на підземній частині. У різних сортів здатність утворювати пагони і сила їх росту також різні. Самі пагони значно розрізняються за забарвленням і опушенням. В однолітніх пагонів, що виросли із заглиблених при садінні бруньок, розвивається нова коренева система. Тому їх називають прикореневими пагонами. У рік своєї появи вони зазвичай не розгалужуються. Починаючи із другого року вегетації, молоді прикореневі пагони галузяться, перетворюючись із роками на скелетні плодоносні гілки. Навесні другого року на них виростають міцні бокові однолітні гілки, їх називають приростами першого порядку. На третій рік на приростах першого порядку відростають прирости другого порядку і т.д. ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 6(736) від 5 лютого 2014 р., стор.6-7.

Як зизифус не називай, а він буде делікатесом

Урожай зизифусу
Урожай зизифусу

Пошта, телефон, Інтернет практично щодня приносять нам безліч запитань. З них чимало стосується зизифусу. Частіше запитують: чи великим виросте дерево, чи зможе ця субтропічна культура рости в Україні, чи визріють плоди і чи не вимерзне рослина взимку? Як не дивно, але зизифус (унабі, ююба, жожоба, китайський фінік) цілком комфортно почувається практично на всій території України. Іншими словами, там, де росте і визріває виноград (навіть укривний), без проблем росте і визріває зизифус. Рослина невибаглива до ґрунтів, посухостійка, у наших умовах не має хвороб та шкідників, а значить, не потребує хімічних обробок. Але вона полюбляє теплі, захищені від холодних вітрів місця, бажано розміщені на самісінькому осонні.

При гарному догляді легко витримує тридцятиградусні морози. Але для гарантії місце щеплення ми рекомендуємо на зиму підгортати землею. Якщо зима виявиться зовсім уже суворою і рослина замерзне, то частина, що залишилася вище щеплення, дозволить дуже швидко відновити сортову крону. Весняними заморозками унабі не пошкоджується, позаяк рослина починає вегетацію у другій половині травня, коли вони вже малоймовірні. А цвісти зизифус і зовсім починає наприкінці липня, коли інших квітучих рослин мало. Але із запиленням проблем не виникає. Однак слід знати, що це перехреснозапильна культура, тож для одержання врожаю необхідно мати хоча б дві рослини різних сортів. ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 5(735) від 29 січня 2014 р., стор.7.

Універсальна донецька черешня. Раннi та надраннi сорти

Плоди донецької черешні
Плоди донецької черешні

Ось уже другий десяток років я є щирим шанувальником сортів черешні, виведених відомим селекціонером, заслуженим агрономом України Лілією Іванівною ТАРАНЕНКО (світла їй пам’ять). Ці сорти, створені на донецькій землі, виявилися найстійкішими і живучішими в суворих кліматичних умовах Донбасу. Зазначу, до цього я на своїй ділянці вже випробувала багато різних сортів як української, так і закордонної селекції, але донецька черешня мене вразила настільки, що в наступні роки мрією мого життя став власний сад із сортів Лілії Іванівни. Мрія справдилася. Сьогодні в моєму саду росте понад 20 сортів черешні. Є серед них і сорти мелітопольської та закордонної селекції (задля різноманіття і з метою випробовування), але більшу частину, звичайно ж, становить черешня, виведена Л.І. Тараненко. Адже за смаковими якостями, за стійкістю до несприятливих кліматичних умов (а це і міцний мороз, і різкі перепади температури, і весняні квітневі заморозки до -10°С, і аномальна літня спека із суховіями та ураганними вітрами, і велика посуха) цій черешні в Україні практично немає рівних. Тому, віддаючи данину поваги і дяки Лілії Іванівні, хотілося б розказати всім читачам «ЗМГ» про чудові сорти черешні селекції Л.І. Тараненко, які не поступаються закордонним і навіть перевершують їх за деякими показниками. І нехай читачів інших областей України чи Росії не бентежить, що донецькі сорти адаптовані до кліматичної зони Донбасу. Дані морозо- і зимостійкі, а також жаро- і посухостійкі сорти, до того ж стійкі й до основних хвороб (кокомікоз, моніліоз, клястероспоріоз), — це справжні універсали. Вони можуть плодоносити в усіх куточках України, що дуже важливо в умовах мінливого клімату. В описах сортів я буду наводити терміни дозрівання плодів в умовах нормального року, а в аномальних умовах, як, наприклад торік, терміни можуть зміщуватися від 3 до 10 днів у той чи інший бік.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 5(735) від 29 січня 2014 р., стор.6-7.

Нюанси агротехніки

Агротехнічні заходи, застосовувані при вирощуванні смородини, добре відомі та багато разів описані як у спеціальній літературі для аграріїв-професіоналів, так і в популярних виданнях для садівників-любителів. На перший погляд нібито додати навіть нема чого. Та якщо поглянути не побіжно і поверхнево, а вдумливо і глибше, то можна виявити багато корисних нюансів. Знання цих моментів і використання їх у садівницькій практиці дозволить підвищити продуктивність насаджень. Усі агротехнічні заходи, що будуть розглянуті, в основному стосуватимуться умов присадибних і дачних ділянок. Але вони успішно можуть бути застосовані й на промисловій плантації.

Сівозміна

Деякі садівники-любителі стверджують, що після смородини й аґрусу на те ж саме місце ці ягідні культури можна саджати не раніше ніж через 3 роки. Я певен, що знавці, котрі дають такі рекомендації, самі ніколи не провадили таких експериментів. Це в розсаднику суниці маточники вирощують у чотирипільній сівозміні. Там маточник використовується лише рік і повертається на колишнє місце через 3 роки. При вирощуванні плантації смородини на одному місці впродовж 10-15 років не може бути й мови про повернення насаджень через 3 роки на колишнє місце. Навіть недосвідченому агрономові лишень у кошмарному сні може наснитися, що він заклав новий ягідник на місці старого. Із власного досвіду знаю, що на присадибній ділянці припустимо повертати ягідник на колишнє місце щонайменше через 10 років. І то вимушено, через брак нової площі під ягідні культури. Більш раннє висадження, особливо на бідних ґрунтах, не прийнятне. У такому разі рослини надто відстають у рості, а іноді й узагалі не ростуть.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 5(735) від 29 січня 2014 р., стор.6-7.

Якщо сад «симулює»

Буває так, що дереву вже близько 10 років, а воно «симулює». Плодів або немає зовсім, або їх дуже мало. Не варто зразу братися за сокиру чи пилку. Є старий, простий дідівський спосіб, як змусити плодоносити дерево. Наприкінці зими або напровесні треба взяти дріт, бажано з м’якого металу (мідний або алюмінієвий) діаметром 4-5 мм, обвести ним стовбур дерева при землі в одне кільце і щільно затягнути (закрутити). У такому положенні дерево має залишатися до осені. Зазвичай у місці перехвату до цього часу утворюється наріст (дріт доводиться знімати, докладаючи зусиль). Після такої операції дерево вступає у плодоношення наступного року і тішить гарним урожаєм.

В’ячеслав ФРАНЦИШКО.

м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл.
Тел. 067-381-07-85.
E-mail: frantsishko@ukr.net
Сайт: www.rozkish.com.ua

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 5(735) від 29 січня 2014 р., стор.1.

Папая — дерево нетерплячого садівника

Старший син авторів публікації родини Маркушів Тарас біля плодоносної рослини папаї
Старший син авторів публікації родини Маркушів Тарас біля плодоносної рослини папаї

Хоча папаю і називають динним деревом, але, щиро кажучи, ця рослина мало чим схожа на дерево. Трав’янистий стовбур і кілька великих листків на довгих черешках, що утворюють верхівку, більше схожі на пальму. Жовті, овальні плоди, на вигляд і за смаком схожі на диню, ростуть прямо на стовбурі на коротких стеблинках. Розмір їх може варіюватися від 10 до 40 см, а вага — від 0,5 до 7-9 кг (залежно від сорту). До речі, у тропіках папая — один із найпопулярніших, смачних, корисних, а головне, один із найпростіших у вирощуванні і скороплідних тропічних фруктів. Від цвітіння до повного дозрівання плода минає 4-5 місяців.

Плоди, призначені на експорт, тобто ті, які продаються в наших супермаркетах, збирають раніше, ніж вони повністю дозріють, зазвичай на початку пожовтіння шкірки. Такі плоди можуть зберігатися кілька тижнів при температурі 5...10°С. Затим їм дають дозріти при більш високій температурі, аби вони набули характерного смаку й аромату. Звичайно ж, у них не може бути смаку, як у зірваного з рослини стиглого плода. У цьому ми переконалися особисто. Головне — набратися терпіння і дочекатися плодоношення і цілковитого дозрівання. Тому наші діти часто з нетерпінням крутяться навколо плодів папаї, які починають жовтіти.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 5(735) від 29 січня 2014 р., стор.1,6,7.

Малина під виноградником

Брак корисної площі — проблема, яка постає перед садівниками та городниками. Розуміючи це, ми пропонуємо читачам газети різні варіанти спільного вирощування різних культур, випробувані особисто в нашому розсаднику. Наприклад, у серпні минулого року ми поділилися досвідом висадження суниці в міжряддях яблучного саду («ЗМГ» №33 від 14.08.2013 р.). Сьогодні мова піде про малину, вирощувану під виноградником, сформованим альтанковим способом. Експеримент був розпочатий чотири роки тому і триває понині. Нам було цікаво дізнатися, чи вистачить малині під пологом ліани освітленості для росту і плодоношення.

Було висаджено близько ста саджанців ремонтантної малини сортів Полка і Полана. Висадження проводилося пізньої весни, коли середньодобова температура становила 10°С, а денна сягала і 20°С. Зрозуміло, що процес вегетації вже був у повному розпалі, і, якщо б саджанці були висаджені на відкритій місцевості, вони просто згоріли б. У нашому ж випадку випадання становило лише 20-25%. Перед висадженням саджанці замочували у препараті азотофіт. Подальший догляд полягав у поливі і розпушуванні ґрунту в пристовбурній зоні. Окрім цього, провели кілька обприскувань натуральним препаратом — біокомплексом для пригнічення патогенної мікрофлори.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 4(734) від 22 січня 2014 р., стор.8.

Спадщина російських першопрохідців

Слива сорту Маньчжурська красуня
Слива сорту Маньчжурська красуня

Згідно із «Довідником агронома Сибіру» (1978 р.), слива Маньчжурська красуня вважається найбільш морозостійкою, найсмачнішою і найбільшою (40 г) у Сибіру. Та й у «Каталозі світової колекції ВІР» у розділі «Слива» Маньчжурська красуня посідає почесне місце. Не забули про цю сливу й у «Помології» (3-й том, «Кісточкові культури»).

Цікаву історію про цю сливу я почув у ДальНДІСГ (м. Хабаровськ), спілкуючись із провідними фахівцями з кісточкових культур — колишнім директором інституту Р.Т. Казьміним і завідувачем кафедри плодівництва В.А. Марусічем. Виявляється, її віднайшли перші російські переселенці серед руїн стародавніх поселень.

Живці сливи Маньчжурська красуня я одержав ще у 1980 році від відомого селекціонера В.С. Путова. Прищепив їх на різні підщепи: сіянці сливи уссурійської, вишні бесеї (піщаної), вишні повстяної й абрикоса. Через 10 років на всіх підщепах виросли розлогі багатостовбурні загущені рослини кущового типу заввишки близько 2 м. Перші плоди з’явилися на третій рік. Їх було мало, не більше двох десятків, але розмір і вага вражали. Важив один плід 50-70 г, а діаметр його становив 4-5 см. Дозріли плоди на початку вересня, мали темно-бордове, майже чорне, забарвлення з інтенсивним блакитним нальотом, словом були привабливі на вигляд. Шкірка у слив середньої щільності, а черевного шва майже не видно. М’якоть жовто-зелена, соковита, солодка, рихла, ароматна, ніжної консистенції, кісточка відділяється. Плоди дуже смачні у свіжому вигляді й у переробленому. До речі, з них можна одержати відмінний чорнослив.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 4(734) від 22 січня 2014 р., стор.7.

Як «перехитрити» склівку

Зліва — великі бруньки біля основи пагона — ознака ураження склівкою; праворуч — та ж сама гілка в розрізі (1 — уражена серцевина; 2 — брунька на заміну старого пагона)
Зліва — великі бруньки біля основи пагона — ознака ураження склівкою; праворуч — та ж сама гілка в розрізі (1 — уражена серцевина; 2 — брунька на заміну старого пагона)

Визначити уражену склівкою гілку смородини можна візуально. Це бажано зробити до весни і вжити необхідних заходів. Личинки склівки зимують у середині пагонів, у пророблених ними вузьких ходах. Що старіша гілка смородини, то більша ймовірність ураження її склівкою. Кора уражених гілочок темніє і тьмяніє. Вони добре помітні на фоні здорових пагонів. Їх потрібно в першу чергу вирізати до здорової деревини.

Уражені склівкою гілки можна визначити і за наявністю великих бруньок біля їх основи. Таким чином рослина готує заміну хворому органу. Гілку потрібно зразу ж зрізати вище бруньок. А за літо вони дадуть нові пагони замість уражених.

Наталія та Олексій ГОРОГОЦЬКІ,
фахівці із розсадницької справи.

Вул. Любецька, буд. 11, кв. 125,
м. Чернігів, 14000.
Тел. 067-387-78-14.
E-mail: gorogotsky@gmail.com

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 4(734) від 22 січня 2014 р., стор.7.

Безприщипне формування Арапахо

Автор публікації В’ячеслав Станіславович Францишко біля експериментального куща ожини Арапахо
Автор публікації В’ячеслав Станіславович Францишко біля експериментального куща ожини Арапахо

Не будучи прихильником штампів і стереотипів, у тому числі й у садівництві, я постійно експериментую. У більшості випадків це дає гарні результати. Приміром, раніше, на початку мого захоплення ожиною, я застосовував технологію подвійного прищипування пагонів. Воно полягало в тім, що у міру відростання однолітнього пагона я прищипував нігтем точку росту на висоті 1 м. Унаслідок цього пагін починав гілкуватися, на місці видаленої точки росту відростало кілька пагонів, які я так само прищипував при досягненні ними 40-50 см у висоту. Наступного року такий розгалужений кущ тішив прекрасним урожаєм. Проте згодом при такому формуванні кущ надто загущувався. Ягоди всередині заростей погано доспівали, втрачали смакові якості, а під час сирої дощової погоди підгнивали. З кожним роком мені доводилося залишати все менше і менше пагонів заміщення. Крім цього, такі кущі було дуже складно вкривати на зиму, пагони часто ламалися. Пробував я прищипувати пагони 3-4 і більше разів. Але внаслідок цього врожайність кущів і якість ягід лише погіршувалися. Тож я зупинився на одноразовому прищипуванні, яке ось уже впродовж 10 років проваджу в червні. При цьому в кожному кущі залишаю не більше трьох пагонів (при більшій кількості крона надто загущується).

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 4(734) від 22 січня 2014 р., стор.6-7.

Індиго-пасифлора для відкритого ґрунту - 2

Квітка Індиго

Агротехніка Індиго дуже проста. Насіння замочую в середині січня на 2-3 дні у чистій воді, пророщую в стаканчиках (ємністю 0,2 л) в якісному квітковому субстраті (рН 5,5-6), затим перевалюю в ємності по 0,5 л. Термін проростання насіння — від 10 днів до місяця. Сіянці тримаю в теплому світлому місці, наприклад на підвіконні південного спрямування. До 10 травня намагаюся висадити їх на постійну, добре освітлену місцину. Натягую сітку або встановлюю конструкції, якими рослини будуть плестися, чіпляючись вусиками. Розраховую, що одна рослина за сезон займе не менше 2 м2 простору. Відстань між рослинами в ряду — 80-100 см, між рядами — 150-200 см. Ретельно мульчую ґрунт навколо рослин соломою або підсохлою скошеною травою, регулярно поливаю. Якщо ґрунт родючий, пухкий, з достатньою кількістю органіки, то підживлення не потрібні. Поливати краще у вечірні години нагрітою на сонці дощовою водою. Гадаю, гарні результати дасть і крапельний полив, позаяк рослини дуже вологолюбні.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 4(734) від 22 січня 2014 р., стор.6-7.

В пошуках морозостійкої хурми

Плодоношення хурми східної сорту Виноградівська (вагою 150-180 г)
Плодоношення хурми східної сорту Виноградівська (вагою 150-180 г)

Посіяла насіння хурми. Із двох десятків насінин виріс один сіянець. За літо він досяг 20 см у висоту. Скажіть, чи виросте з нього дерево хурми з аналогічними плодами, чи, можливо, сіянець необхідно щеплювати? І чи ростиме хурма в Луганській області?

Алла МІРОШНИЧЕНКО».

Відповісти на ці запитання ми попросили нашого постійного автора, селекціонера-сортовипробувача із Закарпаття Михайла Юрійовича ЗЕЛДІ.

— Подібні запитання мені ставлять часто. Нещодавно мої земляки, в яких сіянцю хурми вже 7 років, поцікавилися: «А чого чекати від нього в подальшому?» Варіантів може бути кілька. Можна зачекати ще 7 років та одержати із цього сіянцю щось цікаве. Та якщо за цей час він потрапить під морози до -20...24°С, то експеримент завершиться невдачею. Таким чином, поки що багато чого залежить від умов і веління випадку. Наприклад, хурма східна (Зенжі Мару) в умовах Закарпаття не витримує температуру в -19°С, але інший сорт цього виду, хурма Виноградівська, почувається цілком непогано. ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 4(734) від 22 січня 2014 р., стор.6.

Аґрус: сучасні сорти и нові перспективи - 2

Аґрус сорту Златогор
Аґрус сорту Златогор

Карат (Мліївський червоний х Сливовий) — сорт раннього терміну дозрівання, зимо- і посухостійкий, високоврожайний, стійкий до американської борошнистої роси. Кущ середньорослий, прямостійний, компактний, середньої колючості (колючки розміщені здебільшого в нижній частині пагона). Ягоди темно-червоного кольору, великі (4,6-6,7 г), одномірні, овальної форми, із сухим відривом. М’якоть соковита, приємного кисло-солодкого, ніжного, освіжального смаку. Містить 7% цукрів, 1,2% кислот, а також 35,3 мг вітаміну С на 100 г сирої маси.

Златогор (Мліївський жовтий х Малахіт) — сорт середньораннього терміну дозрівання, зимо- і посухостійкий, високоврожайний, стійкий до американської борошнистої роси. Кущ середньорослий, слаборозлогий, компактний, з колючками. Шипи розташовані по всій довжині пагона. Ягоди зеленого кольору із жовтуватим відтінком, за розміром середні та великі (4,2-5,2 г), овальної форми. М’якоть соковита, приємного кисло-солодкого смаку. Містить 7-9% цукрів, 1,3% кислот, 15-20 мг вітаміну С на 100 г сирої маси.

Карпати (Мліївський червоний х Сливовий) — сорт середнього терміну дозрівання, високоврожайний, зимо- і посухостійкий, має комплексну стійкість до американської борошнистої роси та септоріозу. Кущ середньорослий, слаборозлогий навіть при великому навантаженні врожаєм, середньої колючості (у нижній частині пагона). Пагони середньої товщини. Може вирощуватися у штамбовій формі. Ягоди темно-червоного кольору, без опушення, великі (4-4,6 г), округло-овальні, універсального використання. М’якоть десертного кисло-солодкого смаку. Містить 8% цукрів, 2,3% кислот, 32-38 мг вітаміну С на 100 г сирої маси.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 4(734) від 22 січня 2014 р., стор.6.

Строкаті сестрички чорної смородини

Сьогодні, на жаль, у любительських садах дуже мало вирощується порічок із червоною і білою ягодами. А шкода, порічки мають низку цінних переваг перед чорною смородиною. Ці рослини продуктивніші і відзначаються довговічністю гілок, плодових утворень та кущів у цілому. Плоди довго зберігаються на пагонах після дозрівання, не осипаються і не втрачають смаку. Стійкіші порічки і до високих та низьких температур повітря, до повітряної та ґрунтової посухи. Вони менше реагують на надмірне сонячне освітлення і засолення ґрунту, менш вибагливі до родючості ґрунту, ніж чорна смородина.

Правда, ягоди, листя і бруньки цих рослин позбавлені специфічного аромату, властивого чорній смородині. Та й за вмістом вітамінів та інших корисних речовин їхні ягоди поступаються чорній смородині. Виняток становлять тільки кумарини. Високий їх уміст робить порічки кращим профілактичним засобом при серцево-судинних захворюваннях. Але основне багатство порічок із червоними ягодами полягає в їх органічних барвниках. Спектр цих барвників настільки широкий, що вони в 5-10 разів сильніше адсорбують із продуктів харчування у шлунково-кишковому тракті людини радіоактивний та техногенний бруд, ніж чорна смородина. Органічні барвники не розкладаються у процесі травлення і навіть при термічній обробці ягід.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 3(733) від 15 січня 2014 р., стор.11.

Аґрус: сучасні сорти і нові перспективи

Аґрус сорта Неслуховський
Аґрус сорта Неслуховський

Продовжуємо знайомити наших читачів із перспективними сортами ягідних культур, виведених вітчизняними селекціонерами. У рубриці «Шедеври української селекції» ми вже розповідали про нові сорти смородини, виведені вченими Інституту садівництва УААН (див. «ЗМГ» №№3, 4 від 16.01.2013 р. і 23.01. 2013 р. «Смородина: нові інтенсивні сорти»). Сьогодні ми познайомимо читачів із сортами аґрусу, виведеними на Львівській дослідній станції садівництва селекціонерами — кандидатом сільськогосподарських наук Р.С. Шестопал і кандидатом сільськогосподарських наук З.А. Шестопал у співавторстві із провідними фахівцями ІС УААН доктором сільськогосподарських наук В.П. Копанем і кандидатом сільськогосподарських наук К.М. Копань.

Серед ягідних культур аґрус посідає особливе місце. Велика продуктивність цієї культури, скороплідність, харчова цінність та лікувально-дієтичні властивості ягід у поєднанні з високим рівнем механізації створюють вигідні переваги для вирощування аргусу як у промислових масштабах, так і в любительському садівництві. А враховуючи, що аґрус маловибаглива до ґрунту, зимостійка і посухостійка культура, то при відповідній технології вирощування він здатен давати високі врожаї практично в усіх регіонах України. Та, на жаль, попри це, у нашій країні аґрус менш поширений, ніж інші ягідні культури, і вирощується він переважно у приватному секторі. Частково це пов’язано з відсутністю якісного сортового садивного матеріалу, що відповідає сучасним вимогам інтенсивного садівництва. Для сучасних садів необхідні сорти, не лише стійкі до американської борошнистої роси, які відзначаються високою врожайністю і великоплідністю ягід, а й пряморослі, компактні, зручні в догляді та придатні для механізованого збирання врожаю.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 3(733) від 15 січня 2014 р., стор.7.

У пошуках своїх «золотих горішків»

Навіть через 18 років давній фундук автора публікації тішить урожаєм
Навіть через 18 років давній фундук автора публікації тішить урожаєм

Вирощуванням фундука я захопився ще школярем. Тоді, у 1995 році, мені вдалося дістати дві перших у моєму житті рослини цієї культури. Я тоді не знав, що існують різні сорти. Потім, значно пізніше, у 2010 році, я замовив в Інтернет-магазині сорти фундука закордонної селекції Гале, Косфорд, Варшавський рожевий і Сирена. На сьогоднішній день у мене на ділянці ростуть сім сортів фундука. Виходячи зі спостережень за ними, можу сказати, що вищеназвані закордонні сорти, особливо Гале і Сирена, вибагливі до агротехніки і поливу, а ось фундуки української селекції посухостійкіші. Крім того, зауважив, що кущі, посаджені з північного боку будинку, краще почуваються (краще запилюються і менш вибагливі до поливу), дають гарні результати.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 3(733) від 15 січня 2014 р., стор.7.

Індиго — пасифлора для відкритого ґрунту

Квітка пасифлори Індиго
Квітка пасифлори Індиго

Моє перше знайомство з пасифлорою, або мученицею (рос. — страстоцвет), відбулося в 1999 році. Тоді із всесвітньої павутини я вперше дізнався про пасифлору тілеснокольорову (Passiflora incarnatа), що росте на території США. Тоді ж, уражений незвичною красою її квіток, я став цікавитися цим видом, а заодно й іншими представниками чудової родини пасифлорових. Більшість пасифлор — це багатолітні трав’янисті швидкозростаючі ліани, які чіпляються за опору за допомогою вусиків, мають одно- чи багатолопатеве листя на довгих черешках і складні квітки дивовижної краси. На сьогодні відомо й описано понад 450 видів пасифлори, багато з яких мають їстівні плоди, а деякі (P.edulis var. edulis, P.edulis var. flavicarpa, P.alata, P.ligularis та ін.) вирощуються у промислових масштабах завдяки високим смаковим якостям плодів.

Розширюючи коло своїх теоретичних знань про пасифлору, я паралельно шукав і садивний матеріал. Через деякий час мені вдалося роздобути насіння дикорослої пасифлори тілеснокольорової, а незабаром у мене вже було кілька міцненьких саджанців, готових до висадження у відкритий ґрунт. Як підтвердив мій подальший досвід, пасифлора непогано почувалася на широті Дніпропетровська (48° північної широти) з її досить сухим і спекотним літом (середня температура липня — близько 23°С, щорічний максимум — близько 36°С). ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 3(733) від 15 січня 2014 р., стор.6-7.

Інжир на зимівлі: помилки і висновки

Вирощування інжиру в укривній формі у відкритому ґрунті потребує ретельного укриття на зиму і захисту від гризунів. Якщо є якісь сумніви, краще все ретельно перевірити і виправити помилки. У цьому я переконався на власному досвіді. Минулої зими я начебто все зробив правильно: 1,5-2-метрові гілки інжиру були пришпилені до землі й укриті гіллям хвойних дерев, старим одягом, а зверху — листами шиферу. Верхівки гілок, зв’язані разом, були обмотані поліпропіленовими мішками (для будівельного сміття). Під шифером була залишена отрутна принада для мишей. Але цього виявилося недостатньо. Коли на початку квітня я розкрив кущі інжиру, то побачив, що нижня частина гілок, яка не була вкрита мішками, а лише ганчір’ям, пошкоджена мишами. Із цього був зроблений висновок, що потрібно обмотувати гілки мішками по всій довжині й обов’язково розкладати під укриттям препарати від гризунів. Пошкоджені гілки, які становили четверту частину куща, були видалені. Їх уцілілі верхівки я використав для розмноження інжиру живцями. До речі, завдяки потужній (сформованій за кілька років) кореневій системі куща на гілках, що залишилися, а також молодих (цьогорічних) був зібраний рекордний урожай плодів інжиру. Звідси ще один висновок: кущ не має бути надто загущеним.

Віктор РЯБЧЕНКО.

м. Київ.
Сайт: www.pro-injir.ru

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 3(733) від 15 січня 2014 р., стор.6-7.

Суниця в ящиках із пінопласту

Висадження суниці в ящики з пінопласту
Висадження суниці в ящики з пінопласту

Багато хто мріє вирощувати смачну ягоду, і щоб при цьому фізичних зусиль було докладено мінімум. Я цілком поділяю такий підхід. Після багатьох років спроб та експериментів мені вдалося знайти технологію, яка дозволяє вирощувати суницю при мінімумі ручної праці й із максимальною ефективністю. Як таке може бути? Відповідь дуже проста: я вирощую рослини в пінопластових або, як ще кажуть, пінополістиролових ящиках, в яких зберігають заморожену рибу. Їх можна за символічну ціну взяти у будь-якому рибному магазині. Ящики бувають різних розмірів, але я беру ті, які завдовжки 80 см, завширшки 40 см і заввишки 20 см.

Упаковка з пінополістиролу використовується на ринку дуже давно. Вона економічна і користується попитом. Цей матеріал має чудові характеристики: він легкий, міцний, недорогий, має гарні амортизаційні й теплоізоляційні властивості. Стабільність температури всередині контейнера дозволяє істотно збільшити термін зберігання свіжих овочів та фруктів, допомагаючи зберегти їх зовнішній вигляд і відмінну якість при транспортуванні на великі відстані за будь-якої погоди. Пінополістирол чудово це забезпечує. Він довговічний, не вбирає вологу, не має запаху, безпечний для контакту із харчовими продуктами. Пінополістирол екологічно чистий, безпечний для здоров’я і відповідає вимогам харчової промисловості. Всі ці властивості чудово підходять і для вирощування рослин суниці. ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 3(733) від 15 січня 2014 р., стор.6-7.

Поговоримо про найкращий сорт

Ягоди смородини сорту Венера
Ягоди смородини сорту Венера

Практично жоден дзвінок читачів не обходиться без запитання щодо найкращого сорту смородини. Як на нього відповісти, якщо кожен сорт має свій набір якостей, властивостей і особливостей. В одних ягоди кислі, в інших — кисло-солодкі, у третіх — солодкі, та й розмір ягід різний — від дрібних до дуже великих. Цінна і така якість, як сухий відрив ягід при збиранні, важливий також термін дозрівання, урожайність, транспортабельність, уміст вітамінів, стійкість проти захворювань, посухостійкість, сила росту куща і його будова тощо. Крім того, кожен сорт має своє призначення. Ягоди одних краще використовувати для заморожування, інших — для желе, третіх — вживати у свіжому вигляді. Для багатьох головну роль відіграє товарний вигляд і транспортабельність. У кожного садівника свої вимоги. У нашій практиці траплялося, коли цікавилися застарілими непродуктивними сортами із дрібними ягодами. Таких сортів у нас давно вже немає. Люди йшли розстроєні. Так і не вдалося їх переконати придбати сучасний інтенсивний сорт. Ось і виходить, одному подавай дрібну, іншому — супервелику ягоду, а комусь узагалі байдуже, аби тільки ягода була солодкою і рослина мала гарну врожайність. Є і такі, котрим подавай усе в комплексі: і великі ягоди, і солодкі, і врожайність, і стійкість до хвороб та шкідників. Але не існує сорту, який був би однаково гарним для всіх. Для кожної конкретної людини кращим буде той сорт, який максимально відповідає її запитам і вимогам. Більшість вирощує ягоду для себе і своєї родини. Тому для них важливими параметрами є смак ягід, урожайність, термін дозрівання, стійкість до хвороб, невибагливість у вирощуванні. Посушливі роки підтвердили, що дуже важливим параметром сорту є його посухостійкість. Особливо важливий цей параметр для південних регіонів країни.

Один із сортів, який ми заслужено ставимо на перше місце, — це Венера (Бредторп х Сіянець Голубки) селекції Південно-Уральського НДІ плодоовочівництва і картоплярства. ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 2(732) від 8 січня 2014 р., стор.7.

Ваш домашній «курорт»

Власники київських «тропіків» Віталій та Ганна Маркуші із плодами рук своїх
Власники київських «тропіків» Віталій та Ганна Маркуші із плодами рук своїх

Промені сонця пробиваються крізь густе листя бананів, повітря тепле і вологе, екзотичні квіти виділяють легкий чарівний аромат, зріють тропічні плоди. Важко уявити ці казкові джунглі в центрі України, у місті, та ще й узимку. Проте це можливо. Перевірено особисто. І це не декоративний зимовий сад у звичному розумінні цього слова. Крім буяння зелені, дивовижних форм квітів, тропічні рослини (лимони, мандарини, банани, папая, маракуя, фейхоа) щороку тішать нас своїми екзотичними плодами, такими популярними зимової, бідної на вітаміни, пори. І це особливо цінується, зважаючи на те, що фрукти, доставлені до нас із «заморських країн», зривають ще зеленими, недозрілими, аби вони добре витримали транспортування. Після промивання всі плоди проходять термообробку (для дозрівання), затим їх покривають шаром воску, висушують, сортують і відправляють споживачеві. Такі фрукти втрачають аромат, смакові якості й поживну цінність. А це дуже важливо, особливо якщо в родині діти, до здоров’я яких ми не можемо ставитися байдуже.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 2(732) від 8 січня 2014 р., стор.6-7.

Малинове дерево — окраса саду

Великою популярністю останнім часом користується штамбова малина, відоміша у садівників-любителів як малинове дерево. Це особливий тип малини з міцними прямостійними пагонами, які не поникають під вагою врожаю, що дає можливість вирощувати кущі без шпалери і кілків.

Найвідоміші сорти штамбової малини — Таруса, Казка, Галактика, виведені в Інституті садівництва РФ (ВСТІСР) професором В.В. Кічиною. Це сорти літнього типу плодоношення, дуже врожайні (8-12 кг ягід із куща) і великоплідні (вага ягоди — 16-18 г). Галактика і Казка належать до нових сортів малини штамбового типу, які тільки ще з’являються на наших ділянках. А ось Таруса перевірена багатьма роками вирощування і вже набула популярності у садівників.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 1(731) від 1 січня 2014 р., стор.11.

Щоб актинідія плодоносила рясно

Плодоносна ліана актинідії наприкінці жовтня
Плодоносна ліана актинідії наприкінці жовтня

Останнім часом актинідія стає все популярнішою у садівників. Сьогодні на неї можна натрапити і на присадибних, і на дачних ділянках. Росте вона й у мене. Безумовно, врожайність актинідії, як і багатьох плодоносних садових культур, залежить від сорту. До найпродуктивніших (за врожайністю і відмінними смаковими якостями плодів) належать сорти актинідії української селекції — Київська великоплідна та Київська гібридна. Але досягти показників, заявлених у характеристиках цих сортів, можна лише за умови правильного догляду за ліаною. І тут у мене є цікаві практичні спостереження, які, гадаю, будуть корисні читачам «ЗМГ».

Оскільки коренева система актинідії залягає близько до поверхні ґрунту, то за весь час вирощування культури ми жодного разу не перекопували (і навіть не спушували) ґрунт під ліанами в радіусі 2,5-3 м. Замість цього застосовуємо мульчування, вкриваючи ґрунт на зазначеній площі різними органічними відходами (травою, виполотими бур’янами, бадиллям, опалим листям), а також перегноєм. Таким чином, за багато років мульчування органікою ґрунт на ділянці, де росте актинідія, значно збагатився гумусом і став таким пухким, що коли встромляєш палицю, то вона легко йде на глибину 20-30 см.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 1(731) від 1 січня 2014 р., стор.7.

Полка — нашого поля ягода

Ягоди, які можуть стати малиновим стандартом в Європі
Ягоди, які можуть стати малиновим стандартом в Європі

Два роки тому ми здійснили давню мрію і заклали ягідник саджанцями ремонтантної малини польської селекції Полка, яка в себе на батьківщині є одним з основних господарських сортів для вирощування в польових умовах. До цього у нас росла прямостійна (штамбового типу) малина середнього терміну дозрівання сорту Здоровань. У народі її називають малиновим деревом, позаяк, маючи міцні пагони, вона не потребує опори. Однак ягоди нам видалися кислими, тому й вирішили замінити малину на перспективніший сорт. І не прогадали.

Щоправда, у перший рік після садіння взимку загинуло близько 50% саджанців. Садіння виконувалося пізньої осені, і саджанці, мабуть, не встигли добре вкоренитися перед дуже суворою зимою. Врятувало те, що ряди насаджень ми замульчували сухою хвоєю. Інакше б відсоток випадіння був би ще більшим.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 1(731) від 1 січня 2014 р., стор.6-7.

«Реставрація» старого саду

Підготовка до перещеплення старої яблуні, що росте у два стовбури. На обрізаному до здорової частини стовбурі ростуть молоді пагони, які будуть використані на живці (1); з’єднання прищепних компонентів способом поліпшеного копулірування (2)
Підготовка до перещеплення старої яблуні, що росте у два стовбури. На обрізаному до здорової частини стовбурі ростуть молоді пагони, які будуть використані на живці (1); з’єднання прищепних компонентів способом поліпшеного копулірування (2)

Після майже 30-річного плодоношення улюблена слива Ренклод Карбишева стала потихеньку «здавати». А три роки тому (як сигнал до негайних дій з реанімації) дала слабенький відросток, який загинув суворої зими. Зараз від неї залишився один стовбур. Та, зважаючи на кілька молодих паростків, слива ще залишається живою. Що потрібно зробити, аби «реанімувати» сливу?

Алла МІРОШНИЧЕНКО».

Це запитання ми адресували нашому постійному автору і консультанту, потомственому садівникові Івану Володимировичу ФІРСОВУ, котрий має досвід реставрації старого саду зі збереженням сортів у родинному розсаднику під назвою «Лопатинський сад», що був закладений ще його дідом І.В. Лопатіним (м. Вінниця, тел. 067-775-27-48; www.sad-lopatina.org.ua; E-mail:Lopatinskii_Sad@mail.ru)

— Чи можна врятувати старе дерево, термін життєдіяльності якого підходить до завершення? На жаль, ні. Чи можна його відродити? Так! Наш розсадник був заснований у 70-х роках минулого століття. Тому вже до кінця ХХ століття частину дерев довелося викорчувати. У першу чергу це були сливи, алича та черешні. Певним винятком стали яблуні і груші, щеплені на дичці. Усі наші зусилля щодо їх порятунку були безуспішними. Річ у тім, що у процесі життя дерева зазнають чимало стресів, пов’язаних із погодними явищами. Крім цього, їх постійно атакують комахи-шкідники, хвороботворні віруси та грибки. Усі ці фактори не лише ослаблюють життєві сили дерева, а й залишають видимі рани (сонячні опіки, морозобоїни, сухостій, дупла).

Єдиним варіантом порятунку сорту є перещеплення. Операція ця нескладна, і до снаги садівнику-любителю. ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 1(731) від 1 січня 2014 р., стор.6.

Зимове літо у країні Лимонії

Син авторів публікації — маленький Олег із великими лимонами
Син авторів публікації — маленький Олег із великими лимонами

У нашій теплиці літо не закінчується ніколи. За вікном замети та мороз, а у нас доспівають лимони (по 500 г і більше), мандарини, банани, ананаси та інші екзотичні плоди. Ну, справжнісінькі тропіки у засніженому Києві. Наші діти Таїсія, Тарас та Олег просто у захваті від такого дива, з яким їм доводиться безпосередньо стикатися, допомагаючи татові та мамі з догляду за рослинами. Навіть у дитячому садку, виліплюючи плоди землі-годувальниці, наш 6-річний Олежик зліпив із пластиліну не буряк, моркву чи гарбуз, як усі діти, а ананас, банан і лимон.

До речі, плоди лимона сорту Київський великоплідний, найбільш адаптованого до умов нашої кліматичної зони, не лише соковиті, а й у міру кислі. Один такий лимон може важити до кілограма! Ними, звичайно, особливо не поласуєш, як мандаринами, але здивувати можна будь-кого. Ну, а насолоджуватися краще солодкими й ароматними мандаринами. Наші діти із задоволенням їдять їх самі і друзів пригощають. Зараз задивляються на зав’язі бананів, з нетерпінням чекаючи сонячних днів, коли вони почнуть доспівати.

Віталій та Ганна МАРКУШІ.

м. Київ.
Тел. 050-414-30-79; 097-271-85-25.
E-mail: markush.lemon@yandex.ua
Сайт: www.markush.kiev.ua

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 1(731) від 1 січня 2014 р., стор.1.

Зимове щеплення волоського горіха - 2

Грудень-січень — слушний час для проведення зимового щеплення волоського горіха, хоча його можна виконувати із грудня по березень. За два тижні до операції підщепи і прищепи (живці) потрібно занести до приміщення. Про заготівлю і зберігання підщеп і прищеп ішлося в осінніх номерах газети (див. №44 «ЗМГ» від 30.10.2013 р. «Зимове щеплення волоського горіха». — Прим. ред.). Підщепи треба очистити від тирси, промити у воді кімнатної температури, а затим у рожевому розчині марганцівки для знезаражування коренів. Після цього центральний стрижневий корінь слід дещо вкоротити, а бокові корені обрізати до 1-3 см. Усі пошкоджені корені потрібно обрізати до здорової тканини. Потім підщепи ставлять на підгінку для активізації ростових процесів, що сприяють калусоутворенню і зрощенню компонентів. Для цього корені треба пересипати вологою пропареною тирсою, закриваючи при цьому і половину штамбика. Оптимальна температура при підгінці компонентів щеплення повинна бути 24...28°С, а термін процедури — 10-14 днів (до початку утворення калусу на зрізах коренів, появи молодих корінців і набубнявіння верхівкової бруньки).

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 52(730) від 25 грудня 2013 р., стор.11.

Яблука-гіганти

Кожен садівник мріє про те, щоб виростити високий урожай, та ще й здивувати рідних і знайомих рекордними розмірами плодів. Ну кому не хотілося б продемонструвати, скажімо, яблуко-гігант, яке стало б предметом гордості садівника? Що для цього треба? Посадити відповідний великоплідний сорт і забезпечити йому добрі умови для росту і плодоношення. Адже яблуні з великими плодами для України не новина. Я з дитинства пам’ятаю яблуні сортів Апорт, Фунтовка, Книш, Зоря, Рамбура, Виноградка з плодами розміром з диню, що росли у наших садах. Їх назви можуть не співпадати з Реєстром сортів рослин України. Просто так їх здавна називали у нашому регіоні. На жаль, на сьогоднішній день більшість з них втрачена, але про деякі сорти, які вдалося зберегти, мені б хотілося розповісти.

Апорт — унікальний сорт яблуні осіннього терміну дозрівання, у якого багато клонів, що відрізняються лише інтенсивністю забарвлення плодів. Усі вони характеризуються великими розмірами плодів (вагою 500 г і більше) та високою врожайністю. Рекордна вага яблука цього сорту — 3 кг! М’якоть — кремова, солодка, середньої щільності, дуже соковита й ароматна. Дозрілі в неосвітленій кроні яблука кармінно-червоного кольору, а на сонці — темно-бордового. Істотним плюсом є невибагливість сорту до догляду та стійкість проти хвороб і шкідників.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 52(730) від 25 грудня 2013 р., стор.11.

Тунельне укриття персика

Тунельне укриття персика на зиму
Тунельне укриття персика на зиму

Незважаючи на не зовсім сприятливі для вирощування персика умови, садівники-любителі Сумщини все ж пробують вирощувати цю культуру. І навіть отримують нестабільні врожаї. Хоча, я вважаю, рослини ці у нас були б більш продуктивними, а врожаї стабільнішими, якби виконувалися обов’язкові умови агротехніки цієї культури: щорічне обрізування, захист від зимових ушкоджень. Я вже не кажу про нормування врожаю, на яке у нас взагалі мало хто відважується. Через це персики, перевантажуючись плодами, розчахуються. Внаслідок дерева страждають камедетечею, слабшають і гинуть. Я, наприклад, роблю так. Навесні 2012 року посадив 5 персиків. Одразу ж після садіння обрізав їх на рівні 40-50 см від землі, щоб надати їм у майбутньому чашеподібної форми. Це мені полегшило й укриття дерев у першу для них зиму. Усі мої персики благополучно перезимували, і в цьому році деякі з них порадували першими плодами.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 52(730) від 25 грудня 2013 р., стор.9.

Екзотичний Новий рік

1 — гілка з плодами мандарина сорту Ковано Васе; 2 — плодоносне деревце каламондіна (кумквата)
1 — гілка з плодами мандарина сорту Ковано Васе; 2 — плодоносне деревце каламондіна (кумквата)

Смолянистий запах ялинки у будинку і терпкий аромат мандарина вже стали незмінними ознаками новорічних свят, що наближаються. І щороку в ці зимові дні ми всією сім’єю чекаємо дива — настання плодоношення кімнатних мандаринів. Хіба ж це не диво?! За вікном зима, холоднеча, а у дитячій кімнаті, у вазоні на вікні, достигають мандарини, що розливають довкола чудовий аромат! У цей час мандарин виглядає, як ошатно прикрашене яскравими оранжевими кульками новорічне деревце, тільки незвичайне. Як у казці! До речі, мандарини на гілках не тільки радують око, вони дуже корисні, оскільки багаті на вітаміни, а запах цитрусових робить повітря в кімнаті здоровішим, захищаючи від вірусів холодної пори року. Однак, щоб казка тривала подовше, треба придбати саджанці перевірених в Україні сортів у розсадниках, де є не тільки досвід їх вирощування, але й можна побачити, як ці рослини плодоносять. Куплене привозне деревце порадує врожаєм лише один раз. А виходити його після плодоношення і в подальшому отримувати врожаї регулярно буде проблематично.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 52(730) від 25 грудня 2013 р., стор.8-9.

«Скупий» фундук

Мої п’ятирічні кущі фундука дуже слабко плодоносять. Врожай — менше 10 горішків з куща. Нібито перезапилення повинно бути нормальним, оскільки росте у нас фундук різних сортів (всього 4 сорти), полив регулярний, насадження мульчую, а толку немає. Можливо, йому не підходить сухий і спекотний клімат Донбасу?

Л.І. КОТЛЯРОВА».

Це запитання ми адресували нашим постійним авторам, заслуженим садівникам України Ніні Петрівні та Володимиру Григоровичу ВОЛКОВИМ (вул. 60 років СРСР, буд. 26, с. Донське Сімферопольського р-ну, АР Крим, 97523. Тел.: 050-551-98-34; e-mail: kizilplus@ mail.ru; www: pitomnik.crimea.ua)

На жаль, лист не містить повної інформації про ті сорти фундука, які ростуть у читачки. Не вказано назв сортів, немає відомостей про те, як вони потрапили на ділянку. А це дуже важливо. Адже вони можуть бути сіянцями, купленими на ринку або вирощеними самостійно. Так що виникають сумніви і в тому, чи чотири це сорти, чи один, придбаний під виглядом чотирьох.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 51(729) від 18 грудня 2013 р., стор.12.

Ківі із насіння

Після публікації в №47 «ЗМГ» моєї статті «Ківі в Україні — це реально» багато хто зацікавився вирощуванням цієї культури на своїх ділянках. Досвідчені садівники, виноградарі, що мають навички роботи з укривними культурами, цікавляться саджанцями. Але більшості читачів я хотів би порадити самим почати з підготовки садивного матеріалу. Тим паче що зробити це неважко. Зате ви самі зможете підготувати адаптовану до умов вашої місцевості підщепу, на якій можна вже через два роки прищепити культурний сорт Хейворд.

Зараз найкращий час зібрати насіння з плодів ківі, куплених у магазині до новорічних та різдвяних свят, висушити його. У січні насіння треба буде замочити на одну добу у воді, після чого розсипати його на вологій тканині в пластикових контейнерах (їх можна придбати у тих же супермаркетах) і витримати 1-2 тижні. При цьому слід стежити, щоб тканина завжди була вологою. Наступні 1-2 тижні насіння необхідно тримати в холодильнику і тільки після загартування холодом висіяти в ящик, прикрити плівкою і поставити на підвіконня в квартирі. ...

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 51(729) від 18 грудня 2013 р., стор.12.

Корекція статі актинідіЇ

Напевно багато хто із читачів «ЗМГ» стає перед проблемою невідповідності придбаного садивного матеріалу плодових чи ягідних культур їх сортовим характеристикам. Були такі випадки й у моїй садівницькій практиці, коли чубук винограду сорту Кодрянка, одержаний поштою із Запоріжжя, виявився іншим сортом. Віддаючи належне запорізькому виноградарю, на зауваження щодо невідповідності сорту я одержав як компенсацію прекрасний саджанець Кодрянки. Приємно, коли є такі відповідальні люди. А ось з актинідією аргута мені не пощастило. Як відомо, актинідія аргута — рослина дводомна, і для її плодоношення необхідні чоловічі й жіночі рослини (на 5-7 жіночих потрібно 1-2 чоловічих. — Прим. ред.). Насправді обидва замовлених мною саджанці вийшли чоловічими екземплярами. Відправник виявився не таким відповідальним, і мені запропонували зробити нове замовлення. Але кущики вже так розрослися, що викорчовувати їх було шкода. Мій колега, садівник із Тернополя О.Т. Гудь запропонував прищепити чоловічі екземпляри жіночими і надіслав живці для щеплення. Навесні я прищепив їх у крону методом у розщіп. На жаль, приживилися не всі щеплення. Десь вітер зірвав укриття, і молоді пагони засохли, десь «попрацювали» коти, які небайдужі до молодих саджанців цієї рослини. А ще я дійшов висновку, що кущі актинідії до щеплення слід готувати заздалегідь, з осені, зрізаючи більшу частину пагонів. Щеплені навесні живці непогано приживлюються і за сезон устигають зміцніти та здерев’яніти, тобто добре підготуватися до зими. Однак актинідія хоча і вважається морозостійкою рослиною, але щеплену гілку слід захищати від зимових «сюрпризів».

Богдан ГАМОРАК.

Вул. Шевченко, 12/13,
м. Тлумач Івано-Франківської обл. 78000.
Тел. моб. 096-777-98-40.

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 51(729) від 18 грудня 2013 р., стор.11.

Зимові подарунки з теплого літа

Улянка та яблуко-гігант
Улянка та яблуко-гігант

Якщо символом новорічного свята є ошатна ялинка, то прикрасою святкового столу завжди були фрукти: яскраві, соковиті, ароматні, які в зимову холоднечу нагадують про тепле літо. І як приємно здивувати домашніх сюрпризом, наприклад, незвичайним яблуком казкового розміру, та ще й з екзотичною назвою, схожою на чарівне заклинання, — Джумбо Помм. Такого у магазині не купиш, на ялинку не повісиш і за один раз не з’їси. Тому що важить воно аж 600 г! Справжнє яблуко-гігант! Вирощене яблуко з любов’ю у власному саду для улюбленої онучки Улянки. Скільки в нього вкладено праці і турботи, не кажучи вже про корисні речовини та вітаміни! Не даремно ж у народних казках чарівні яблука називали молодильними. Вони дарують життєву силу та здоров’я не тільки тим, хто скуштував їх, а й тим, завдяки кому вони набули чудотворної сили. І молодіє душа, коли бачиш щасливі, здивовані очка онучки. Це надає сили та енергії на цілий рік, щоб дивувати ще і ще. Ось у чому полягає секрет молодильних яблук, відомий Дідові Морозу та люблячим своїх онучат дідусям і бабусям.

Бажаю у новому році всім високих урожаїв і рекордних досягнень у вирощуванні диво-плодів. Все обов’язково збудеться. Ключик до успіху захований на сторінках «ЗМГ».

В’ячеслав ФРАНЦИШКО,
фахівець із розсадницької справи.

м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл.
Тел. 067-381-07-85.
E-mail: frantsishko@ukr.net
Сайт: www.rozkish.com.ua

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 51(729) від 18 грудня 2013 р., стор.1.

Луїзерас: поліпшена повстяна вишня

Про спроби відновити добре ім’я дрібноплідної повстяної вишні, завезеної з Далекого Сходу ще в 20-ті роки минулого століття, ми вже писали (див. «ЗМГ» №49 «Дивовижна сакура, або Реабілітація повстяної вишні»). Майже ціле століття служила вона садівникам, радуючи прекрасними врожаями солодких і соковитих плодів. Тему цю хотілося б продовжити. Дивовижну щедрість плодоношення і високу зимостійкість повстяної вишні відзначав ще І.В. Мічурін, описуючи її під китайським «ім’ям» Аньдо. Однак ряд серйозних недоліків, які проявилися у повстяної вишні з часом (ураження моніліозом, дрібноплідність, погана транспортабельність через тонку шкірку та ніжну м’якоть) змінили ставлення до неї садівників. Але роботи з цією культурою ведуться. Свідченням цього є поява нових сортів і гібридів. Про один з них розповідає кандидат сільськогосподарських наук, провідний науковий співробітник Національного університету біоресурсів і природокористування України Володимир Миколайович МЕЖЕНСЬКИЙ.

Для того, щоб усунути вищеназвані недоліки повстяної вишні, ми залучили до селекції її гібриди з луїзеанією в’язолистою. Гібриди першого покоління були з низькою харчовою цінністю, але в результаті повторних схрещувань з повстяною вишнею утворилися рослини з плодами високих смакових якостей. За морфологією листя і за термінами проходження фенофаз гібриди схожі з повстяною вишнею. Найбільш істотна відмінність полягає у якості плодів і стійкості рослин до грибкових захворювань.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 50(728) від 11 грудня 2013 р., стор.11.

Лохина в Криму

Підготовка садивної ями для саджанця лохини: вертикальні стінки ями вистелені щільною плівкою, на дні — суха хвоя. Далі буде засипаний субстрат
Підготовка садивної ями для саджанця лохини: вертикальні стінки ями вистелені щільною плівкою, на дні — суха хвоя. Далі буде засипаний субстрат

Найновіша й найцікавіша рослина на моїй дачній ділянці в Криму (м. Судак) — лохина. Як відомо, вона любить легкі, кислі, вологі ґрунти, відповідно добре почувається в північних і західних областях України, де є торф’яні ґрунти. У нас же на ділянці ґрунт важкий, глинистий, кам’янистий, з рівнем pH7 і вище. Однак, враховуючи вищеперелічені факти, я все ж вирішила посадити на дачній ділянці декілька кущиків лохини сортів Бонус і Блюкроп.

Для цього довелося замінити ґрунт. З ям завглибшки 50 см і діаметром 60 см повністю була видалена земля. А для того щоб з часом ґрунт садивних ям не перемішувався з основною землею на ділянці, не порушувалася його структура і кислотність, бокові стінки вистелила плівкою. Для цього були використані поліетиленові мішки, в яких на ділянку завозився будівельний пісок, а також щільна біла плівка, котра у мене залишилася після ремонту квартири. Взагалі, для ізоляції стін садивних ям бажано використовувати щільні й міцні матеріали, наприклад, великі пакети для сміття. Дно ями плівкою не вистеляється, щоб після дощів і поливу вода не застоювалась, а проникала в ґрунт. Адже лохина погано переносить застій води біля коренів. А на дно ями я поклала сухі соснові голки, оскільки при розкладанні вони закислюють ґрунт.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 50(728) від 11 грудня 2013 р., стор.9.

Формула обрізування смородини

Фото 1 и 2

Незважаючи на те, що про обрізування смородини на сторінках «ЗМГ» писалося неодноразово, запитання на цю тему продовжують надходити. Багато хто, особливо із садівників-початківців, цікавиться, коли краще проводити обрізування: восени, взимку чи напровесні? За нашим переконанням, робити це можна в будь-який з вищеозначених періодів, коли на голих кущах добре видно хворі та уражені шкідниками гілки.

Перші три роки обрізування робиться мінімальне, тільки з метою формування куща. Починаючи з четвертого року восени треба вирізати хворі гілки, видалити слабкі однолітні пагони, залишивши 4-6 найміцніших. Видаленню підлягають і найстаріші гілки, котрі загущують кущ. Адже головна мета обрізування — забезпечити рівномірне освітлення усього листя на кущі, забезпечивши таким чином максимальну повноту протікання у ньому фотосинтезу.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 50(728) від 11 грудня 2013 р., стор.8-9.

... І саджанці відмінно перезимують

Коренева система саджанців ожини, отриманих із відсадків, що зимують у горщиках
Коренева система саджанців ожини, отриманих із відсадків, що зимують у горщиках

Дуже часто доводиться чути запитання про те, як зберегти взимку ожину. У цьому немає нічого складного і витратного. Я, наприклад, укриваю саджанець шматком агроволокна (для маленького саджанця вистачить одного метра). Потім установлюю хрест-навхрест дві дуги з дроту і накриваю плівкою. Виходить щось на кшталт міні-парничка. Краї плівки можна притиснути цеглою або присипати землею. Взимку цю нехитру конструкцію засипає снігом, а сніг, як відомо, найкращий утеплювач. У такому укритті саджанець відмінно зимує.

За таким же принципом я вкриваю й дорослі кущі. Тільки щоб під вагою снігу кущ не зламався, між дугами треба в два-три ряди натягти шпагат або покласти поверх дуг по центру дерев’яну планку, і тільки після цього стелити агроволокно.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 50(728) від 11 грудня 2013 р., стор.8.

Щедра на врожай алича Обільна

Плоди аличі сорту Обільна
Плоди аличі сорту Обільна

У моєму саду різні сорти аличі. Вони різняться за термінами дозрівання, розмірами, смаком, формою і кольором плодів. Усі сорти скороплідні та врожайні, на 4-й рік після садіння дають до 50 кг плодів з дерева. Але є серед них дуже продуктивний сорт української селекції, який так і називається — Обільна. Про нього й хотілося б розповісти. Дереву аличі сорту Обільна, яке росте на нашій дачній ділянці (Київська область), вже 20 років, і щорічно воно щедро родить. У цьому році з дерева ми зібрали більше 100 кг великих (до 55 г) темно-фіолетових солодких плодів, у яких кісточка добре відділяється від м’якоті. Причому плоди визрівають практично одночасно — у другій декаді липня. Вони годяться для вживання у свіжому вигляді і для консервування.

Віктор РЯБЧЕНКО.

м. Київ.
Сайт: http://www.alucha.ru

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 50(728) від 11 грудня 2013 р., стор.1.

Чорний оксамит абрикоса

Чорний абрикос
Чорний абрикос

Інтерес до всього незвичайного, що виходить за звичні рамки стандартів, завжди приваблював людей. Цим, мабуть, і пояснюється ажіотаж навколо чорного абрикоса. Читачі просять дати опис цього рідкісного виду улюбленої культури, пояснити, у чому його особливості і які морфологічні та біологічні відмінності від звичного «веснянкуватого» оранжевого абрикоса?Про абрикос чорний розповідає наш постійний автор і консультант, у недалекому минулому науковий співробітник НДІ садівництва УААН, а нині — керівник садово-дизайнерського центру Shoni (с. Хотів Київської обл. Тел 097-261-55-99, 093-259-55-99. www.shoni.kiev.ua. Е-mail: shoni13@ukr.net) Олександр Федорович Андращук.

Абрикос чорний є спонтанним гібридом абрикоса звичайного й аличі. Чорним його називають за темне забарвлення плодів, а ще він має шорстку поверхню. Ряд сортів чорного абрикоса несе в собі також геноплазму китайської сливи. За своїми морфологічними і біологічними ознаками абрикос чорний посідає проміжне положення між батьківськими видами. А виник цей міжродовий гібрид у Центральній Азії, і перші сорти, які потрапили до Європи, мають азійське походження. У нас набув популярності сорт Шлор Ціран, що у перекладі з вірменської означає «чорний абрикос». Через схожість написання російських літер «ш» і «т» його іноді помилково називають Тлор Ціраном. (До речі, в історичних джерелах І століття абрикос називається «вірменським яблуком» — лат. pomum armeniacum, це дозволяє припустити, що він був завезений до Риму вірменськими купцями. — Прим ред.).

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 49(727) від 4 грудня 2013 р., стор.9.

Фіги під завісу сезону

Дозрівання плодів інжиру під спанбондом
Дозрівання плодів інжиру під спанбондом

Наприкінці сезону, в листопаді, з куща інжиру, який росте у відкритому ґрунті на дачній ділянці, я зібрав близько двох десятків плодів. І хоча листопадові фіги за розміром майже вдвічі менші вересневих, вони такі ж солодкі, як мед, і дуже смачні. У цілому ж за сезон з одного куща інжиру я зібрав близько півтори сотні стиглих плодів. Мій інжир сформований таким чином, що в кущі налічується близько 20 гілок різного віку, і на кожній з них дозріває по кілька плодів. Кущ заввишки близько 2 м займає площу 4 м2 у захищеному від холодних вітрів місці.

Звичайно ж, частина зав’язі на гілках інжиру залишається невизрілою. І до кінця сезону навряд чи ці фіги встигнуть доспіти, позаяк їм бракуватиме тепла і світла. Але дрібні фіги можуть прекрасно перезимувати в укритті і дозріти влітку наступного року.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 49(727) від 4 грудня 2013 р., стор.9.

Заготівля і зберігання живців черешні

Живці черешні для весняного щеплення зазвичай заготовляють до настання сильних морозів, щоб вони встигли загартуватися й дозріти. Терміни заготівлі, в залежності від погоди, кінець листопада — грудень. Але не пізніше. Морози до -5°С не страшні для річних пагонів черешні, навіть корисні.

Для живців слід обирати найтовстіший цьогорічний приріст, бажано з південного боку дерева, там пагони краще визрівають. Тонкі гілочки для прищепи не годяться. Можна одразу обрізати верхівку зрізаної гілки і залишити живець завдовжки 40-50 см, оскільки бруньки, що розміщені вгорі пагона, для щеплення не підходять. Для весняного щеплення беруться добре розвинені бруньки із середньої частини гілочки. Так само не підходять для щеплення і перші п’ять бруньок біля основи прутика, позаяк вони можуть бути генеративними (квітковими).

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 48(726) від 27 листопада 2013 р., стор.11.

Малиновий сезон у... листопаді

Онучка автора листа Маргарита і її перша малина — Брусвяна
Онучка автора листа Маргарита і її перша малина — Брусвяна

Першочергове завдання всіх бабусь і дідусів — балувати внучат різними корисними ласощами і піклуватися про їхнє здоров’я. Тому цієї весни ми із чоловіком посадили малину, суницю й ожину для нашої улюбленої і поки що єдиної внучки Маргарити, якій у грудні виповниться три рочки.

Із величезної кількості звичайної малини вибрали сорт Ізобільна, аби взимку бути і з варенням, і з компотом, а з ремонтантної — Брусвяну, щоб якомога довше впродовж року забезпечувати дитину вітамінами. За порадами фахівців, усі перші квітконоси у Брусвяни обірвали, тому сподівалися побачити ягідки восени. Та навіть і думки не було, що малина дозріє в листопаді, а ягоди будуть такими великими і смачними. І в цьому, я вважаю, наша спільна заслуга. Рита із задоволенням допомагає мені в саду!

Кажуть, що ягоди малини корисні при депресії, стресі і поганому настрої. Але мені здається, що коли ти сам вирощуєш що-небудь для себе і своїх близьких, то ні про який поганий настрій мови бути не може. Так, працювати потрібно багато, щоб одержати гідний урожай. Але коли дитина, з обмазаним ягідним соком личком і повною жменею ягід, говорить спасибі, відчуваєш, що все недаремно!

Нинішньої осені ми посадили ще кілька кущиків малини: Оранжеве чудо, Дніпро-2 і Лячка. Тож наступного року, якщо зима не піднесе неприємних сюрпризів, дегустуватимемо ягоди. І, звичайно, головним дегустатором буде Маргарита.

Тетяна ЄЛІЗАРОВА.

с. Вознесенка Запорізької обл.

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 48(726) від 27 листопада 2013 р., стор.1.

Абрикоси, до яких немає питань

Плоди абрикосу сорту Петропавловський
Плоди абрикосу сорту Петропавловський

Ми не могли б ви розповісти про сорти абрикоса Монастирський, Особливий Денисюка і Петропавловський? Чи дійсно це бездоганні сорти, тобто такі, що відрізняються від інших сортів абрикосів витривалістю і стійкістю до хвороб?

Михайло ВОРОНЮК».

На це запитання відповідає наш постійний автор і консультант, керівник садово-дизайнерського центру Shoni (с. Хотів Київської обл. Тел.: 097-261-55-99, 093-259-55-99; www.shoni.kiev.ua; e-mail:shoni13@ukr.net) Олександр Федорович АНДРАЩУК.

Особисто в мене до сортів Особливий Денисюка, Монастирський і Петропавловський немає претензій. Можливо, хтось і знайде недоліки, але я спеціально їх не шукав. Просто ґрунтовно вивчав сорти як слід — і на півдні Кіровоградської області (північний Степ), і в Умані (центральний Лісостеп), і в Київській області (південне Полісся). Ці сорти у мене з 1998 року. Впродовж цього часу я не зауважив жодної ознаки, яка б не відповідала критеріям відмінного сорту. Усі ці сорти середнього терміну дозрівання (15-30 липня). Спочатку дозрівають плоди абрикоса сорту Монастирський, затим доспівають два інших.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 47(725) від 20 листопада 2013 р., стор.9.

Ківі в Україні — це реально

Альтанкова форма вирощування ківі (1), плоди ківі сорту Хейворд (2)
Альтанкова форма вирощування ківі (1), плоди ківі сорту Хейворд (2)

Ківі прийнято зараховувати до розряду так званих екзотів. Але мало хто знає, що ця екзотична ліана може бути акліматизована в багатьох країнах, у тому числі і з морозними зимами, як в Україні, так і в Росії. Наприклад, в Ялті рослини ківі витримували морози до -15°С, а в цілому по Криму до -30°С. Відомо, що під Києвом з укриттям на зиму ліана ківі витримувала морози до -35°С. Багаторічний досвід вирощування ліани ківі у кліматичних умовах України (понад 20 років) дозволив нам накопичити інформацію, яка може бути корисна і для любителів рідкісних рослин, і для тих, хто тільки планує займатися вирощуванням цієї культури, і для досвідчених садівників.

Самостійно саджанці ківі можна вирощувати з насіння. Для цього достатньо купити плоди ківі у магазині, вийняти з них насіння, а в січні посіяти його у горщички із землею. Через два роки на них можна прищепити необхідний сорт ківі. Ми, наприклад, займаємося вирощуванням ківі одного із найбільших в Україні сортів — Хейворд, який навіть у Криму маловідомий. Річ у тім, що його маточні кущі не дозволяють виростити багато саджанців, а займатися вирощуванням і щепленням сіянців — надто довго (близько трьох років). Тому багато хто і не прагнуть цим займатися. Тож потрібно остерігатися підробок, купувати саджанці тільки у знайомих.

читати статтю повністю »

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 47(725) від 20 листопада 2013 р., стор.8-9.

Деканка-«самозванка» — груша-сюрприз

Груша Деканка дю Коміс

Цю чарівну «іноземку» — Деканку дю Коміс, осінню грушу французького походження, ми придбали у вигляді щепленого саджанця кілька років тому на місцевому ринку під чужим ім’ям — Бере Боск. Принаймні, так нам її представив реалізатор. Деревце виявилося скороплідним. Але після першого врожаю стало зрозуміло, що груша сорту Деканка дю Коміс — старий сорт, виведений у Франції. У неї були невеликі (середнього і більше середнього розміру, вагою 150-250 г) плоди золотаво-жовтого кольору, іноді з рум’янцем, з ніжною, солодкою і дуже смачною м’якоттю.

У деяких описах говориться про те, що цей сорт малозимостійкий, тому потребує додаткового догляду і захисту на зиму. У цьому я переконалася, коли у перший же рік плодоношення я перевантажила грушу. Треба сказати, що сорт хоча і вважається помірним за врожайністю, але утворює багато квіткових бруньок і зав’язує велику кількість плодів (принаймні, у нас). Тому врожай необхідно нормувати. Я цього не зробила. Та й в іншому дерево недоотримало догляду. Пізні сорти, як завжди, обділені турботою. Через це наша груша взимку підмерзла. Щоправда, потім воно почала відновлюватися і дала гарні пагони, які ще не плодоносили. Тому наступного року планую краще доглядати свою «француженку». Вона на це заслуговує. Помологи стверджують, що це один із кращих сортів груш. Ось такий приємний сюрприз!

Олена УСС,
садівник-любитель.

м. Молодогвардійськ Луганської обл.
Тел. 095-388-09-98.

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 47(725) від 20 листопада 2013 р., стор.1.

« Попередні статті