«ЗМГ». Сад. Кісточкові
Королева мегаполіса
Кущ калини гордовини під час плодоношення (1) і забарвлення ягід у чорний колір (2)
Якщо влаштувати конкурс краси серед рослин мегаполіса, то однією із претенденток на звання першої красуні безсумнівно стане маловідома серед садівників-любителів калина гордовина. «А чому не троянда?» — запитаєте ви. Що це за самозванка — гордовина і які-такі якості роблять її персоною «грата» в наших палісадниках і дворах?!
Калина гордовина (Viburnum lantana) із тих, хто проявляє всю свою декоративну гідність, незважаючи на зовнішні умови і догляд. Вона має декоративний вигляд упродовж усього сезону вегетації (із травня по жовтень), тому що головним її декоративним елементом є листя. Саме таким посухостійким, невибагливим до ґрунтових умов, морозостійким, стійким до автомобільних вихлопів і повинен бути ідеальний чагарник для міського двору, скверу, вулиці.
У природі цей чагарник може досягати максимальної висоти 5 м. У нас вона росте густооблиствленим кущем заввишки 2-2,5 м із компактною кулястою або овальною кроною. ...
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 21(699) від 22 травня 2013 р., стор.8-9.
Лопатинські абрикоси
Лопатинський абрикос-самосійка
У різних місцях нашого розсадника, закладеного ще моїм дідом, агрономом-плодоовочівником, Іваном Михайловичем Лопатиним, росте декілька плодоносних дерев абрикосів-самосійок, тобто таких, які виросли із кісточок. Всі вони різні і дуже хорошої якості, адже із сіянців абрикоса часто виростають дерева, які перевершують батьківські форми за якістю плодів. Така народна селекція доступна всім, позаяк кісточки абрикоса мають хорошу схожість.
Найдорослішому із цих абрикосів (пізнього терміну дозрівання) близько 35 років. Дерево високе, розлоге, із круглими великими (вище середнього розміру) і солодкими плодами.
Другий абрикос виріс із однієї із підщеп жерделі, на які ми зазвичай прищеплюємо великоплідну аличу і сливу. Зовні він дуже схожий на сортовий абрикос — Київський ранній.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 20(698) від 15 травня 2013 р., стор.9.
Полюбляють дітлахи малесенькі вишні
Ця вишня виділена в особливу групу, яка називається мікровишні. За низькорослість, можливість самостійно зривати ягоди прямо з куща і непогані смакові якості плодів їх дуже полюбляють діти. Повстяною цей вид вишні називають за своєрідну опушеність сильно гофрованого овального листя, яке схоже на листя в’яза. Її батьківщиною є Китай.
Вишня повстяна сорту Аньдо.
Вишня повстяна сорту Аньдо
Поява повстяної вишні під назвою Аньдо пов’язана з І.В. Мічуріним, який вперше виявив цей зразок на Далекому Сході і використав його у своїй роботі. Попрацювавши із цим небувалим ще в Європі видом вишні, І.В. Мічурін звернув увагу садівників на його високу морозостійкість у поєднанні із рясними врожаями соковитих, солодких плодів.
У нашому саду побувало декілька сортів повстяної вишні, але Аньдо подобається найбільше. Ця повстяна вишня росте у вигляді невеликого куща (1,5-2 м). Вона посухостійка, невимоглива до ґрунту, невибаглива, досить урожайна. Плодоносить щорічно, на відміну від своїх «родичів». Плоди її світліші, ніж у інших таких же вишень, великі, соковиті і смачні. Кісточка дрібна, гладенька.
Цінність повстяної вишні ще й у ранньому дозріванні (на 7-10 днів раніше вишні звичайної). Крім того, вона не уражається кокомікозом, не пошкоджується зайцями, мишами. Перші ягоди з’являються на 2-3-й рік після садіння. Важлива властивість повстяної вишні — успадкування батьківських властивостей при насінному розмноженні. Тому її можна розмножувати простим висівом кісточок.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 20(698) від 15 травня 2013 р., стор.8-9.
Нехай плодоносить абрикос
Закладання врожаю в результаті літнього обрізування (друга весна після садіння у сад)
Улюблений фрукт нашого дитинства абрикос ніколи не був дефіцитом. Абрикосові дерева росли у кожному дворі, виконували роль зелених насаджень на вулицях, із них складалися лісосмуги вздовж доріг і між полями. Щороку дозрівала така кількістю плодів, що гілки ламалися, а під деревами лежав товстий помаранчевий «килим» із запашних солодощів. Все кудись зникло.
За своєю морфологією абрикос посідає проміжне місце між персиком і сливою. В наших умовах, щеплений на сіянці жерделі (дичка абрикосів) абрикос виростає заввишки до 10 м. За одне літо він спроможний давати дві, а іноді і три хвилі росту пагонів, на котрих до кінця вегетації можуть закладатися генеративні (плодові) бруньки. Враховуючи цю особливість, ми вирощуємо кроновані саджанці з гілками першого, другого порядків і квітковими бруньками.
Щоб успішно вирощувати абрикос, необхідно враховувати його біологічні особливості. Молоді дерева сильно ростуть і слабко гілкуються, тому без обрізування бокові пагони майже не утворюються. Плодові утворення типу шпорки недовговічні, через три-чотири роки вони відмирають, і плодоношення переміщується на периферію крони. Цю ситуацію також можна виправити з допомогою своєчасного і правильного обрізування. До того ж через сильний ріст дерев у молодому віці скелетні гілки утворюють гострі кути відходження, швидко стовщуються і з часом схильні відламуватися від стовбура, особливо при сильному врожаї.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 19(697) від 8 травня 2013 р., стор.9.
Особливості весняного садіння персика
Існує стійка думка, згідно з котрою, саджанці зерняткових порід (яблуня, груша, айва та ін.) рекомендується саджати восени, а кісточкових (персик, абрикос, вишня, черешня та ін.) — навесні. Зі свого досвіду і напрацьованої за багато років практики хочу сказати, що садіння персиків та інших кісточкових дерев можна провадити як навесні, так і восени. Обидва ці терміни мають свої переваги і недоліки. Про це вже не раз писала «ЗМГ» . Особисто я віддаю перевагу садінню саджанців восени. Вийняті навесні із прикопаних місць саджанці часто мають слабку, травмовану кореневу систему. Вперше вони обрубуються при осінньому викопуванні в розсаднику, вдруге — при діставанні із місць прикопування. Ще гірше, якщо саджанець підмерз у місці прикопування або засох від неправильного зберігання. Моя порада: при весняній купівлі саджанців зверніть увагу на кореневу систему. При зрізуванні коренів секатором чи ножем середина має бути білого кольору. Це означає, що саджанець живий. Якщо зрізи коричневого або іншого темного кольору — саджанець не годиться для садіння, якого б розміру у нього не була коренева система.
Іноді під впливом тепла і вологи в саджанців ще в місці прикопування на стовбурці та гілках набухають бруньки. Вони дуже ніжні, і при викопуванні їх легко пошкодити. Тому відбувається багато небажаних обломів бруньок. Треба бути дуже уважним та акуратним при садінні саджанців навесні. Крім того, існують і погодні фактори, які впливають на хід весняного садіння. ...
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 16(694) від 17 квітня 2013 р., стор.11.
Щоб із персиками бути і слави ледаря не набути
Попри те, що на шпальтах спеціалізованих видань, у тому числі і «ЗМГ», щороку йдеться про догляд за персиками і нектаринами, щовесни до мене все одно звертаються люди з різними запитаннями. Для багатьох садівників, як і раніше, важким для розв’язання залишається питання: як правильно виконувати весняне обрізування? Тому, користуючись наданою нагодою і слушним для цього часом, хочу описати кілька способів обрізування персикових дерев, які я застосовую у власному саду вже багато років, аби читачі «ЗМГ» за допомогою цих підказок змогли вчасно провести всі необхідні операції у своєму саду.
Для садівників-початківців, котрі не мають достатнього досвіду, немає кращого за обрізування під час цвітіння. Це знають навіть діти, які часто відвідують мій персиковий сад разом із батьками. Нехай ця фотографія, зроблена під час одного із таких візитів, нагадає про це і читачам «ЗМГ».
В Україні садівники в основному застосовують такі способи обрізування персикових дерев.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 15(693) від 10 квітня 2013 р., стор.1,11.
Персик: індивідуальний підхід
Приблизно з кінця лютого у великих садівницьких господарствах починають обрізування плодових дерев. Дивлячись на це, садівники-любителі також беруться за пилки і секатори. Хоча якщо дерев не дуже багато, гострої потреби в цьому немає. Обрізати кілька дерев на присадибній ділянці можна й у березні. Інша річ промисловий сад, де до початку вегетації потрібно встигнути обрізати сотні дерев на кількох гектарах. Ось і починають тут раніше. Але це ще півбіди. Гірше, коли «під ножівку» зимової пори через недосвідченість садівника потрапляють персики. Річ у тім, що їх у жодному разі не можна обрізувати взимку. Втім, це стосується й інших дерев, якщо температура повітря тримається нижче -5°С. При обрізуванні в цей період знижується зимостійкість дерев через завдання їм ран.
Існує загальноприйняте правило, згідно з яким персик по можливості намагаються обрізувати на початку цвітіння (чи під час його). Треба знати біологію цієї рослини. Річ у тім, що всі однолітні пагони персика (гілки, які виросли торік) мають генеративні (квіткові) бруньки. Якщо в яблуні, сливи та інших культур з перезимованих плодових бруньок, а згодом квіток, зав’язується від 5% до 15% плодів (залежно від погодних умов під час цвітіння), то в персика показник зав’язування плодів значно вищий. Це дає можливість персику вже в молодому віці давати рясну зав’язь, яка в подальшому не осипається (на відміну від яблуні).
Через те, що зав’язується непомірна кількість плодів, поживні речовини витрачаються в першу чергу на їх утворення. ...
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 8(686) від 20 лютого 2013 р., стор.11.
Гізела-5 або ВСЛ-2? Висновки щодо використання карликових підщеп черешні
Є припущення, що виконання літнього окулірування підщепи ВСЛ-2 сортами черешень ускладнене негативним впливом вірусів, що перебувають у прищепному матеріалі. Після виконання серпневих окулірувань щитками, ураженими вірусами, до кінця літа з них починається камедетеча, щитки відмирають із подальшою загибеллю всієї підщепи вище місця окулірування, а нижче нього пробиваються нові пагони підщепи. Через це багато фахівців із розсадницької справи відмовляється від подальшої роботи з нею. Хоча підщепа ВСЛ-2, яка створена в Росії, відзначається низкою позитивних характеристик. Вона відмінно розмножується як зеленим живцюванням, так і горизонтальними або вертикальними відсадками і навіть напівздерев’янілими і здеревілими живцями. Це робить її доступною для багатьох фахівців із розсадницької справи. Морозостійкість кореневої системи визначена автором цієї підщепи у -12°С, а в Польщі вона витримала -14°С. Це означає, що ця підщепа підходить для закладання промислових і присадибних садів у всіх регіонах України. Необхідно тільки визначитися із сортами. Коренева система дозволяє вирощувати саджанці на цій карликовій підщепі без індивідуальної опори. Чого не скажеш про Гізелу-5.
Правда, у ВСЛ-2 є одна вада — черешні на цій підщепі не дають такого високого врожаю, як на Гізелі-5. Дійсно, у перші 5 років цей факт незаперечний. Але починаючи із 6-го року, після припинення росту крони саджанців черешні на підщепі Гізела-5, порушується пропорція між кількістю плодів і листяним апаратом. Плодів формується багато, а листя для їхнього живлення не вистачає. Це у свою чергу призводить до здрібніння плодів. Усунути цю ваду можна проріджуванням квіток чи зав’язей. Наскільки складний цей процес і чи здійсненний реально, нескладно здогадатися.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 7(685) від 13 лютого 2013 р., стор.11.
Персиковий рай: міф чи реальність?
Персики сорту Золота Москва
В Україні є всі можливості вирощувати персик на всій її території не лише в особистих господарствах, а й у промислових масштабах. Щоправда, на заході, півночі, а особливо в центрі країни, дерева будуть урожайнішими, із плодами, на кшталт вирощених у Туреччині й Канаді, а в південних регіонах можна одержати вишукані плоди на рівні кращих світових виробників.
Постараюся пояснити цю думку, аби не виникали навіть сумніви відмовитися від висадження персика. Плодові насадження зараз переважають у Криму. Південні регіони хоча й поступаються за площами, але вирощують стабільніші врожаї. Усе частіше помітними стають успіхи любителів персика в північних, західних і центральних регіонах. У цих боязких кроках просування на північ помітне велике бажання одержувати незрівнянні плоди, а з іншого боку помітні очевидні помилки через незнання цієї культури.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 50(676) від 12 грудня 2012 р., стор.8-9.
Яблуко від яблуні не відкотиться, а персик?
Дискусії щодо доцільності вирощування саджанців з кісточок абрикосів, персиків та інших садових культур періодично виникають на шпальтах спеціалізованих видань і на форумах садівників в Інтернет-просторі. Хтось, припустимо, з кісточки абрикоса чи персика виростив дерево з великими плодами, які відповідають деяким параметрам смаку і якості. Природно, натхнений успіхом садівник стає прихильником народної селекції. Прагматичніші садівники зазвичай скептично ставляться до народного садівництва. І ті й інші мають свої «за» і «проти», основані на особистому досвіді. Однак досвід досвідом, але що ж насправді відбувається з кісточкою того ж таки персика, яка опинилася в землі випадково чи за бажання садівника? Які шанси одержати з «дітки» ідентичну материнській рослину? За відповіддю на це запитання ми звернулися до вчених Нікітського ботанічного саду — національного наукового центру (НБС-ННЦ).
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 47(673) від 21 листопада 2012 р., стор.9.
Вишнево-черешневі гібриди української селекції
Вишня здавен є традиційною культурою в Україні. Попри те, що вона не належить до таких високорентабельних порід, як яблуня, черешня, персик, практично в кожному присадибному господарстві виділено місце для 1-2 дерев вишні. Багато садівників-любителів віддають перевагу старим перевіреним сортам: Чорнокірка, Шпанка, Жуковська, Любська. Плоди таких сортів зазвичай використовують для приготування компотів, варення, джемів, тобто для переробки, але ж існують і нові сорти, плоди яких можна залюбки вживати на десерт.
Так, наприклад, Державний реєстр сортів поповнюється новими сортами завдяки селекційній роботі, яка проводиться Інститутом зрошуваного садівництва імені М.Ф. Сидоренка ІС НААН (нині Мелітопольська дослідна станція садівництва). За станом на 2012 рік кількість сортів вишні селекції цього інституту становить понад 80% від усього районованого сортименту. Це сорти нового покоління, при створенні яких селекціонери В.А. Туровцева і Н.І. Туровцев нарівні з міжсортовою гібридизацією проводили і міжвидове схрещування вишні із черешнею. Одержані сорти вишні й вишнево-черешневих гібридів (дюків, а в просторіччі — «черевишні») характеризуються позитивними якостями обох порід: високою врожайністю (25-45 кг із дерева), зимо- і посухостійкістю, стійкістю квіток до весняних заморозків, до ураження грибковими хворобами.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 42(668) від 17 жовтня 2012 р., стор.9, 11.
Сливи — ринковий підхід
«Ринковий» сорт сливи Емпрес
Що впливає на врожай сливи? Слива — одна із улюблених садівниками кісточкових культур. За калорійністю її плоди перевершують плоди яблуні, груші, абрикоса, персика, усіх ягідних культур і поступаються лише винограду та вишні. Слива менш вимоглива, ніж більшість плодових порід, до ґрунтових умов й успішно росте майже на всіх придатних для садівництва ґрунтах. Але одержання рясного врожаю високої якості можливе лише в тому разі, якщо ґрунт достатньо родючий і забезпечений вологою.
Слід знати, що посуха на початку літа призводить до масового осипання зав’язей слив. У другій половині літа сильно потерпають пізні сорти. Посуха не лише негативно впливає на врожайність, зменшує розмір плодів, а й сильно знижує смакові якості в переважної більшості існуючих сортів. Лише поодинокі сорти без зрошення зберігають десертний смак плодів.
Ґрунтові і погодні умови не можуть не впливати на врожай сливи. Із усіх культур слива найменше реагує на ущільнення ґрунту, поступаючись у цьому лише аличі. Але для неї зовсім непридатні сухі галькові ґрунти. А ось на піщаних вона цілком нормально розвивається, даючи за хорошої агротехніки гарний урожай. Засолені ґрунти різко знижують морозостійкість сливи. На важких суглинках та на ділянках із близьким заляганням ґрунтових вод, де яблуня часто підмерзає, вона добре росте і плодоносить.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 36(662) від 5 вересня 2012 р., стор.9,11.
З такою аличею все дарма
Іван Фірсов демонструє врожайність гібрида аличі й абрикоса.
Нинішнього плодово-ягідного сезону відзначається істотний дефіцит урожаю кісточкових культур (абрикосів, персиків, нектаринів, слив). Даються взнаки наслідки минулорічного жаркого літа і суворої зими 2011-2012 років. На нашій ділянці плодоносні лише слива сорту Ісполінська і гібридні форми аличі (алича з вишнею й алича з абрикосом). Найбільше здивував нас у цьому сезоні симбіоз невибагливої аличі і пестуна абрикоса. У цьому році він став своєрідною паличкою-стукалочкою. При загальній, м’яко кажучи, невтішній картині, урожайність одного невисокого (2-2,5 м) деревця цієї гібридної аличі становила майже 20 кг.
Безперечно, тут значну роль відіграла невибагливість рослини, вирощуваної нами на підщепі дикої аличі, морозостійкість суцвіть. Але я вважаю, заслуга тут і біопрепаратів.
Схема така. На початку вегетаційного сезону деревце обробили біопрепаратом проти комплексу гризучих і сисних шкідників — актофітом. Підживлення провадили препаратами біокомплекс (компанія БТУ-Центр) і оксигумат («Біона»). Ефект, як кажуть, перед очима. Плоди дуже солодкі, та й аромату не втратили, опадання практично не було. І це при тому, що на зиму дерево не утеплялося і жодних особливих заходів щодо нього не проводилося, не кажучи вже про хімічні обробки.
м. Вінниця.
Тел. 067-775-27-48.
E-mail: Lopatinskii_Sad@mail.ru
Сайт: http://sad-lopatina.org.ua
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 34(660) від 22 серпня 2012 р., стор.1.
Мрія садівника — низькорослий персик
Персик сорту Балконелла у період плодоношення
На цей дивовижний, низькорослий персик в європейських каталогах я почав натрапляти приблизно з 90-х років минулого століття. З’явився він уперше в Італії. Сьогодні, гадаю, існує вже багато сортів низькорослого персика. Але я, як колекціонер різних плодових культур з більш ніж 20-річним стажем, був приємно здивований, коли три роки тому в одному із прикордонних з Угорщиною закарпатських сіл побачив кілька екземплярів цього персика під назвою Балконелла. Добрі люди дозволили нарізати живці. Усе сприяло щепленню, і воно вдалося без проблем.
Щоправда, слід сказати про деякі особливості, котрі потрібно враховувати при окуліруванні. Якщо у звичайного персика річний приріст пагонів може сягати більше 1 м, то у низькорослого — всього лише 15-20 см. При цьому гілочки густо вкриті листям. Таким чином, бруньки на них перебувають близько одна до одної. Тому вирізати для окулірування одну бруньку, не травмуючи при цьому іншу, не можна. При дефіциті щеплювального матеріалу це знижує кількість окулірувань.
Щеплений три роки тому персик дав перші плоди. При цьому дерево було не вище низькорослого томата — 0,5 м. Хоча плоди нітрохи не поступаються звичайному персику ні у вазі, ні в розмірі (середні параметри плода низькорослого персика — 6 х 6 см при вазі близько 150 г). Кісточка добре відділяється від м’якоті. А смаком плоди схожі на мій улюблений сорт Валерій Чкалов. Аромат же такий, що пройти повз спілий персик просто неможливо.
с. Холмовець Закарпатської обл.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 33(659) від 15 серпня 2012 р., стор.9.
Ювілейна — 30 років ударної праці
В’ячеслав Станіславович демонструє врожайність сливи Ювілейна
Через складні кліматичні умови плодово-ягідний сезон у нинішньому році видався не дуже благополучним. Особливо для кісточкових культур. Більшість сортів слив узагалі не запилилася. А в яких усе-таки утворилася незначна кількість зав’язі, то осипалася на землю під впливом посухи і плодожерки. Ось тільки Ювілейна — старий сорт сливи, як завжди, з урожаєм. І так безперервно ось уже 30 років поспіль.
Сорт цей потрапив до нашого саду із Молдавії. Тридцять років тому, будучи в одному з районів Придністров’я, у колгоспному саду ми звернули увагу на дуже врожайну сливу. Гілки дерев, яким на вид було років до 20, буквально вгиналися під вагою круглих, досить великих одномірних плодів. Вони були смачними, з невеликою кісточкою, яка добре відділялася від м’якоті. Недовго думаючи, у цьому ж колгоспі придбали кілька десятків саджанців сливи Ювілейної і жодного разу за всі роки не пошкодували про це.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 33(659) від 15 серпня 2012 р., стор.8.
До абрикосів є питання
Плід вітчизняного абрикоса сорту Великоплідний Дуки
Цього літа абрикоси мало чим потішили любителів цієї культури. Принаймні, жителів Полтавської (зокрема Миргородського району) і Черкаської областей. Хоча навесні цього року невтішна картина спостерігалася на території всієї України, включаючи і Крим. Не прокинулося багато молодих дерев, старі або загинули повністю, або стояли з оголеними гілками і молодими пагонами, які де-не-де пробивалися.
Чим же можна пояснити ситуацію з абрикосами, що склалася в Україні поточного року? Причина полягає в незвичайній зимі. Осіння погода стояла майже до кінця січня. Склалося враження, що морозів не буде взагалі. Та вони неждано заявили про себе різким зниженням температури майже до -30°С. Зважаючи, що абрикос має найкоротший період спокою (усього три місяці), можливо, дерева стали прокидатися і потрапили під нищівний удар низьких температур. А, можливо, через теплу осінню погоду дерева не встигли ввійти у період глибокого спокою. Так чи інакше, але результат мізерний. Дуже постраждали сорти Шедевр, Шалах, Голд Рич, NJA-19, Robada, Sundrop, Tomcot, Ерлі Блуш, Ерлі ред оранж. Майже повністю вимерзли Джумбо кот, Світлоградський ранній.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 30(656) від 25 липня 2012 р., стор.8-9.
Черешня на Буковині
Плоди черешні сорту Валерій Чкалов цього року досягали ваги 12,3 г
Цього року черешня на Буковині вродила на славу. Доспіла, випереджаючи терміни. Наприклад, добре відомий сорт Валерій Чкалов дозрів на тиждень раніше, ціна його на оптових ринках коливалася від 18 до 23 гривень за кілограм. Треба сказати, що черешня в наших краях в основному вирощується на присадибних ділянках і є однією зі статей доходу місцевих жителів.
Для багатьох садівників проблемою є саме збирання врожаю. Адже через те, що дерева щеплені на дичках, вони виростають досить високими, і потрібно багато часу і сил, щоб зібрати ягоди. А якщо літо дощове, то необхідно поквапитися, позаяк ніжна шкірочка черешень лопається, і плоди втрачають товарний вигляд. Тут, як кажуть, час — то гроші.
Аби вирішити це питання, я переглянув чимало матеріалів стосовно підщеп кісточкових культур. Зупинився на підщепі ВСЛ-2 — помірної (у порівнянні з антипкою і магалебкою) сили росту і такої, що не потребує шпалери. Як на мене, це непогана підщепа для черешні середньої сили росту, до того ж скороплідна (саджанці, щеплені на ній, вступають у плодоношення на другий рік).
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 27(653) від 4 липня 2012 р., стор.9.
Абрикос, стійкий до моніліозу
Плід абрикоса сорту Монастирський
Кісточкові культури, особливо сортові абрикоси, після цвітіння мають такий вигляд, ніби вони обпалені полум’ям. Фахівці говорять, що причина — ураження моніліозом. Задля профілактики цієї хвороби необхідні багаторазові (ранньовесняні і пізньоосінні) обприскування мідевмісними препаратами. Хотілося б знати, а чи існують сорти абрикосів, які стійкі до моніліозу?
м. Слов’янськ Донецької обл.».
Моніліальний опік, або моніліоз (Monilia cinerea Bon.), завдає великої шкоди плодовим деревам. Особливо чутливі до цього грибкового захворювання кісточкові, зокрема — абрикос. Інтенсивному розвитку і поширенню захворювання сприяє волога погода під час цвітіння, коли відбувається зараження.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 20(646) від 16 травня 2012 р., стор.8.
Вишнево-аличевий гібрид — мрія гурмана та естета
Плоди вишнево-аличевого гібрида
У пору цвітіння дачні і присадибні ділянки пахтять ароматами плодових рослин. Декоративні, звичайно, мають кращий вигляд, шкода лише, що плодів вони не приносять. А плодові, більшою мірою, цвітуть однаково і недовго. Добре, якщо ділянка дозволяє розмістити і ті, і інші. Якщо немає таких можливостей, то в цьому разі можуть послужити добру службу рослини, у котрих поєднуються приємне із корисним.
Гібрид аличі з вишнею — одна із небагатьох плодових культур, котрі в період цвітіння не поступаються красою багатьом декоративним рослинам, на кшталт відомої усім сакури. Максимальна висота дорослих плодоносних дерев не перевищує 2 метрів, а найчастіше це практично сланкі рослини заввишки 1,4 м, з кроною діаметром 1,8 м. У пору цвітіння рослина густо встелена ніжними білими ароматними квітками, за котрими не видно пагонів. Цвітіння триває досить довго — із 1 по 20 травня.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 19(645) від 9 травня 2012 р., стор.9.
Алича Кремінь
Кремінь під час плодоношення
Усе більше й більше нових сортів плодових культур з’являється останнім часом у розсадниках і в садівників-любителів. Як правило, виводячи нові сорти, селекціонери прагнуть поліпшити якісь окремі властивості чи їх комплекс. Метою створення нового сорту чи гібрида можуть бути бажання збільшити розмір плоду, інтенсивність забарвлення, морозостійкість, стійкість до хвороб, посухостійкість, рясноту плодоношення, прагнення змінити силу росту (збільшити чи зменшити її) та багато іншого.
Кажучи про аличу, багато хто уявляє собі велике колюче дерево чи кущ із дрібними кислими плодами. Але з одержанням нових гібридних форм цієї культури ситуація кардинально змінилась. Сьогодні плоди аличі окремих сортів та гібридних форм не поступаються сливі домашній за розміром, смаком, забарвленням плодів. А дерева за багатьма параметрами навіть перевершують сливи, наприклад, за врожайністю, невибагливістю, імунною стійкістю до хвороб, морозостійкістю і посухостійкістю. Прикладом цього може служити гібридна алича Кремінь, створена на Кримській дослідно-селекційній станції Всеросійського НДІ рослинництва ім. М.І. Вавилова селекціонерами Г.В. Єрьоміним та С.М. Забродіною.
Це дерево середньої сили росту, схильне до загущення. Відмітною особливістю є світло-зелене забарвлення однолітніх пагонів, котре зберігається до літа наступного року. Дерева досить невибагливі до ґрунтово-кліматичних умов. У цьому я міг переконатись особисто, вирощуючи багато років цю культуру на своїй не дуже сприятливій для росту багатьох плодових культур ділянці. ...
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 19(645) від 9 травня 2012 р., стор.8.
Універсальний симбіоз — алича+абрикос!
Абрикос — культура ніжна, дуже чутлива до примх погоди. І в останні роки кліматичні умови на більшій частині території України складаються так, що цей смачний фрукт на своєму столі, на жаль, ми бачимо не кожен сезон. Весняні заморозки зазвичай не минають ніжних суцвіть абрикосів культурних форм. Щодо диких форм, то тут інший мінус — дерева дуже високорослі, колючі, у плодоношення вступають пізно, на 5-7-й рік.
Як варіант виходу із ситуації селекціонери пропонують садівникам гібрид невибагливої аличі із примхливим абрикосом. На мою думку, це дуже зручний гібрид. Він увібрав у себе лише позитивні батьківські якості. Це невисоке деревце заввишки 2-2,5 м. Суцвіття морозостійкі, як у дикої аличі. Тому плодоносить щороку. Для кращого запилення варто посадити два дерева із відстанню 5-10 м одне від одного. Для садіння краще вибрати притінене місце (напівтінь). Саджати саджанці цього гібрида, на відміну від інших кісточкових, можна як навесні, так і восени.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 16(642) від 18 квітня 2012 р., стор.1.
У пошуках універсальної сливи
Слива Анжелено
Щороку практично в усіх регіонах України спостерігається сумна картина: сливи рясно цвітуть, та врожаю немає, а якщо є, то слабенький. Це пояснюється сильним ураженням цієї культури хворобами і шкідниками. Тому добір сортів сливи, стійких до несприятливих умов, сьогодні є особливо насущним питанням.
Ще 10-15 років тому в українському любительському садівництві існувала тенденція до заміщення сливи гібридною аличею, котра перевершує сливу і за стійкістю до хвороб та шкідників, і за врожайністю, і за великоплідністю. Одним словом, усім хороша алича, програє лише в одному — у смаку. Це, треба визнати, «козирна карта» сливи як культури. Крім того, у неї ще й доволі розтягнутий період споживання. Завдяки добору сортів можна добитися створення цілого конвеєра споживання сливи у свіжому вигляді. Із кінця липня до жовтня можна збирати і вживати свіжі плоди. Деякі сорти можуть зберігатись у холодильнику 1,5 місяця (Ганіта, Волошка, Президент, Віжен та ряд інших), що ще більше подовжує період їх споживання. А універсальність сливи в переробленому вигляді взагалі непорівнянна з жодною іншою плодовою культурою: із неї готують соки, компоти, варення, навіть коптять і маринують.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 12(638) від 21 березня 2012 р., стор.8-9, 11.
Захист сливи від шкідників
Якщо серед кісточкових культур (зокрема сливи) існують сорти більш чи менш стійкі проти хвороб, то від шкідників потерпають усі без винятку. Мабуть, досягненню найбільшої продуктивності кісточкових заважають попелиці. Наприклад, сливу пошкоджують кілька видів попелиці — сливова опушена, зелена персикова, хмелева. Селиться шкідник на листі з нижнього боку та на верхівках молодих пагонів. Завдяки сисному ротовому апарату ці дрібні, але прожерливі комахи висмоктують із рослин поживні речовини, пригнічуючи їх розвиток, і тим самим погіршуючи якість урожаю. Відомо, що попелиця перебуває в симбіозі з мурахами, котрі її «доять» , одержуючи солодкий секрет. За ці ласощі мурахи скручують для попелиці листя, проганяють сонечок — природних ворогів попелиці, доглядають за цими сисними комахами, як кажуть садівники, «влаштовуючи ферми попелиці» .
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 10(636) від 7 березня 2012 р., стор.8.
Чим хворіє слива?
Слива — одна із тих плодових культур, які найбільш пригнічуються хворобами і потребують захисту. Це пояснюється як ніжністю самої культури, так і сумою негативних екологічних факторів, які впливають на дерева. Величезний вплив як на врожайність, так і на стан самої рослини сливи справляють ґрунтово-кліматичні умови, а також шкідники та хвороби. Обидва ці фактори важливі при вирощуванні цієї культури. Перший слід враховувати, а з другим — постійно боротись.
Найбільш небезпечним вважається вірусне захворювання під назвою шарка (віспа сливи), котре проявляється у вигляді концентричних кіл на листі, а також кільцеподібних світлих плям на плодах. При сильному ураженні віспою плоди деформуються, буріють у місцях ураження й осипаються. Треба сказати, що хвороби, які викликаються вірусами, вельми шкідливі і є найважливішою причиною різкого зниження продуктивності насаджень сливи, абрикоса. До прикладу, деякі цінні сорти сливи Угорки (Домашня, Опішнянська, Італійська, Кантата, Веріті та інші) значною мірою втратили своє значення провідних саме через ураженість вірусами. Адже боротися з вірусами в саду марно. Не допомагає і перещеплення уражених сортів стійкими (навіть на підщепі, на котрій раніше ріс уражений сорт), продуктивності від них не буде ніякої. Метод боротьби з ураженням один — санітарне вирубування дерев. А превентивний захід захисту — закладання сортів звільненими від вірусів саджанцями або садіння стійких до шарки сортів. До речі, у нас ростуть винятково стійкі до шарки сорти сливи Герман, Амерс, Ода, Богатирська, Афасська жовта та інші.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 9(635) від 29 лютого 2012 р., стор.11.
І груш — повна «чаша»
Син автора публікації Андрій демонструє урожай спурової груші
Цю грушу пізнього терміну дозрівання, яка стала нашою загальною улюбленицею, як перспективний спуровий сорт ми посадили на ділянці п’ять років тому. Яблуні і груші типу спур (spur у перекладі з англійської — кільчатка) характеризуються невеликими розмірами, високою скороплідністю, ажурною кроною, кільчастим габітусом плодоношення. І справді, перші плоди ми вже куштували на другий рік після садіння. Відтоді щороку ця невелика (заввишки всього 3 м) груша тішить нас великими, смачними, із дрібнозернистою м’якоттю плодами, котрі ледве встигають долежати до Нового року, позаяк їх швидко з’їдають наші ласуни — дочка Ірина і син Андрій (на знімку).
Ця груша — справжня трудівниця. Недарма дерева типу спур рекомендують для інтенсивного садівництва. Плодоносить вона дуже компактно, на кільчатках. Гілки її рясно обростають укороченими плодовими утвореннями. Причому зона плодоношення розміщується близько до стовбура. Ми формуємо нашу грушу у формі «чаші», котра щоосені наповнюється смачними плодами.
м. Краматорськ Донецької обл.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 8(634) від 22 лютого 2012 р., стор.1.
Ефект перещеплення
Слива сорту Киргизька прекрасна
Наразі існує багато нових хороших та врожайних сортів сливи й аличі. Знайти ж місце для їх садіння не завжди вдається. У такому разі можна скористатись перещепленням дерев і вже на 2-3-й рік одержати врожай більш цінного сорту. Для цього треба заздалегідь, до початку сокоруху (сливу й аличу бажано щеплювати з кінця лютого по березень-квітень), подбати про придбання і підготовку живців потрібних сортів для щеплення. Той, хто заготовляє живці сам, повинен знати, що нарізувати треба однолітні пагони, розміщені в південній частині крони, на котрих добре розвинені бруньки. Живці, одержані через пошту з інших міст, треба на добу замочити в чистій воді, попередньо освіживши нижній зріз. Зберігати їх необхідно в поліетиленовому пакеті, котрий краще помістити (якщо є) у сніг. Можна зберігати живці у підвалі, холодильнику.
Вивчаючи характеристики слив і випробовуючи окремі сорти на своїй ділянці, я прийшла до висновку, що із обширного асортименту столових сортів виділяється слива сортів Киргизька прекрасна і Великий герцог, а також алича сортів Обільна та Озарк Прем’єр.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 5(631) від 1 лютого 2012 р., стор.8-9.
Потенціал «чарівних» кісточок абрикоса
Абрикос вітчизняної селекції сорту Особливий Денисюка
Публікація статті «Абрикос від тьоті Раї» Володимира Лугового (див. «ЗМГ» № 47 від 23.11.2011 р.), в якій садівник-любитель з м. Лисичанськ Луганської області розповів про місцеві форми абрикосів, вирощених методом народної селекції (із кісточок), викликала широкий резонанс у читачів газети. Багато хто звертається до редакції із проханням допомогти зв’язатися з автором публікації, аби придбати садивний матеріал «чарівних» абрикосів. Однак чарівництва тут немає ніякого. Просто, як пише сам Володимир Луговой, потрібно уважно озирнутися. Адже навколо стільки цікавих екземплярів, адаптованих до ґрунтово-кліматичних умов даної місцевості. Усе інше, як кажуть, — справа техніки, уміння і везіння. Адже селекцією абрикоса на рівні любительського садівництва може зайнятися кожна людина. Навіть в умовах своєї присадибної чи дачної ділянки, залучаючи до цього цікавого заняття своїх дітей та онуків.
Про те, як ця робота ведеться в Національному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді Міністерства освіти і науки України (у минулому — Республіканській станції юних натуралістів, м. Київ) розповідає завідуючий науково-дослідною лабораторією садівництва і виноградарства НЕНЦ Петро Олександрович МАЗУР:
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 1(627) від 4 січня 2012 р., стор.8-9.
Імпортне — не означає краще
Кожен садівник знає, що при садінні плодових дерев у ями бажано вносити до відра перегною. Єдине, де це робити небажано, — це при садінні черешні на магалебці. На жаль, що багатший ґрунт, то більше ймовірності, що черешня на цій підщепі передчасно загине. Це тому, що недостатньо з нею сумісна. А черешнева підщепа для черешні недостатньо морозостійка, і тому рекомендується лише на півдні.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 1(627) від 4 січня 2012 р., стор.14.